Руде волосся… Два милих рудих хвостика… Щось надзвичайно чарівне. Великі блакитні очі, що радісно дивились на батька. І, здавалось, найщасливіша посмішка світу. Вона тримала свій іграшковий мобільний телефон у маленькій ручці і робила вигляд, що дзвонила комусь… і знову піднімала свою блакить на батька. Така маленька, тендітна, легка і ніби з іншого зовсім світу. Вона ніяк не вписувалась у час-пік в метро, де купа дорослих тиснулись одне до одного і намагались сісти на тільки-но звільнене місце. Вона була маленьким сонцем серед тьмяного світла старих лампочок і темряви підземелля.
В цей момент почала любити дітей. Завжди їх уникала. Навіть боялась. Ніколи не знала, як себе з ними поводити. Але ця руда голівка усе змінила. Вона примусила мене посміхатись як ідіотку всю дорогу до дому. Але я відчувала себе щасливою. Не зважаючи на втому і біль у ногах…
____________________________________________________________________

Як мало інколи потрібно людині для щастя (с)

Додав: knyagna_Helge (15.09.2009)

Розміщено на сторінці: Дудник Ольга

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 2123 чол.

у Вас # закладок

Автору за твір:

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар

Всього коментарів: 3
Порядок виводу коментарів: 0Спам 1 natalya-gurkina • 09:27, 17.09.2009 [Лінк на твір] як добре що людина має можливість БАЧИТИ)))) а скільки років малечі? 0Спам 2 Did • 21:32, 17.09.2009 [Лінк на твір] Тут вигадки зовсім мало - знайоме і мені подібне відчуття. Здається дрібничка, деталька, а не забувається довго, або будеш згадувати вічно. 0 3 spydut • 07:13, 05.09.2021 [Лінк на твір] діти ... це цікаво . діти - це майбутнє !

Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі