Руде волосся… Два милих рудих хвостика… Щось надзвичайно чарівне.
Великі блакитні очі, що радісно дивились на батька. І, здавалось,
найщасливіша посмішка світу. Вона тримала свій іграшковий мобільний
телефон у маленькій ручці і робила вигляд, що дзвонила комусь… і знову
піднімала свою блакить на батька. Така маленька, тендітна, легка і ніби
з іншого зовсім світу. Вона ніяк не вписувалась у час-пік в метро, де
купа дорослих тиснулись одне до одного і намагались сісти на тільки-но
звільнене місце. Вона була маленьким сонцем серед тьмяного світла
старих лампочок і темряви підземелля. В цей момент почала любити
дітей. Завжди їх уникала. Навіть боялась. Ніколи не знала, як себе з
ними поводити. Але ця руда голівка усе змінила. Вона примусила мене
посміхатись як ідіотку всю дорогу до дому. Але я відчувала себе
щасливою. Не зважаючи на втому і біль у ногах… ____________________________________________________________________
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
