Не тримайся за нитку. Давно уже лопнула кулька. Безтілесне падіння – всього лише декілька діб. А малесенька смерть забавляється краденим пультом, спрямувавши на тебе, тисне безжально на «sleep». І приходить покора… А потім – кора і короста покривають усе, що надибають зовні. До тла. Ти ворушиш легенями, втомлено хаваєш простір, завмираєш, як риба, під чорними водами зла. Навіть страшно подумати – нічого більше ламати. Давні друзі – на друзки. Нема куди більше піти. Тільки горлом виходять густі кетамінові мантри, а у снах – то кентаври живуть, то кити пропливають незграбно, збиваючи тишу хвостами і нашіптують, сучі потвори, штовхають на дно… «Не тягнися за ниткою. Бо всеодно не дістанеш» І зшиваються намертво звуки в одне полотно.
|