Поява Володимира Зеленського на українському політичному олімпі була такою стрімкою і, на перший погляд, несподіваною, що, здається, нічого подібного не було ніде у світі за усю його багатотисячелітню історію.
Дійсно, панове, - усюди, аби дістатися до найвищого політичного рівня, потрібно йти довгим та тяжким шляхом, долаючи численні перешкоди та піднімаючись з однієї східці на іншу. Але не так сталося з паном Зеленським. Людина, котра ніколи не була ніким, окрім, як актором-коміком, буквально за лічені місяці стала лідером великої європейської країни, де про нього ніхто і ніколи не чув, як про такого, котрий хоча б десь та колись засвідчив свій український патріотизм.
Але! Це сталося, панове! Особисто я, вже на самих перших політичних кроках пана Володимира, почав розуміти,
... Читати далі
Пересічний українець, за визначенням відомого усім діяча Олексія Арестовича, - підліток за своєю ментальністю. Наївний, щирий та схильний до самообману. Саме тому в українському середовищі весь час виникають якісь ілюзії стосовно тих, з ким українців зводить їхня, хронічно гірка, доля. Так було за москалів в СРСР, так, на жаль, є і за пострадянської України. Нема нічого більш поганого в житті, як окремої людини, так і людської спільноти, ніж наївні сподівання на "доброго дядю". Такі речі доволі легко можуть привести до незворотних та навіть трагічних наслідків. Саме тому так важливо знати геть усе про тих, з ким ти пов`язав своє сучасне та майбутнє, аби не плекати наївних ілюзій та не впадати згодом у відчай та плачи, коли ті сподівання не справдилися.
