Помолюся на захід, і перші вітри поцілую в обидві ланіти, в місто тихих піду в сутінковій порі, обніму необняті граніти. Поки боги у дзвони шалено гудуть, щоби ватри в серцях погасити, я іду захмелілий в знайому вже путь, одна думка засліплена -- вбити. І розбились зіниці на сотні шматків, на похміллі прокинувсь між смертних; я один, поруч тіло посеред хрестів волоцюги. Здається, мертвий.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0