Помолюся на захід, і перші вітри поцілую в обидві ланіти, в місто тихих піду в сутінковій порі, обніму необняті граніти. Поки боги у дзвони шалено гудуть, щоби ватри в серцях погасити, я іду захмелілий в знайому вже путь, одна думка засліплена -- вбити. І розбились зіниці на сотні шматків, на похміллі прокинувсь між смертних; я один, поруч тіло посеред хрестів волоцюги. Здається, мертвий.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn: Що це Ви, пані, таке кажете? Ви могли насолоджуватися і тоді, коли я публікував мої вірші. Якщо б Ви хотіли. Варто було просто не читати моїх. Мої вірші аж ніяк не можуть перешкод
leskiv: Цікаві думки. Але не всі люди такі безстрашні і наполегливі в молоді літа. Я часто намагалась пробивати чолом стіни. Чоло розбивала, а стіни стояли непорушно.
у Вас 
0