При світлі без лампи, без дихання кроків тужливих самот, вмикаю безжально дитяче серденько чеснот і плачу, ну просто ридаю. В помилках орфографії граматичного світу тікаю на край… безмежності, волі...
Коли скрипка «відпочивала», в нього на колінах – ніжно гладив її за струни, наче дівчину за волосся, обмацував кожну складочку, торкаючись ніжно, як до живого тіла. А коли на ній грав, ніби з коханою розмовляв. І в ту розмову не втручалася навіть тиша. Після довгої розмови чіпляв її на гвіздок поряд зі своїм ліжком.
