Ось і знов перевал – в шумовинні замріяних гір.
Він байдужий до трепету серця простих подорожніх.
Я на ньому стою по дорозі до… тебе? чи зір?
чи до хмар, що пливуть в небесах неспокійно-тривожних?
Тільки хвилю побуду, щоб стихло сум’яття в душі,
та ім’я щоб твоє залишити на скелі найвищій.
Едельвейс в подарунок? Авжеж… Це не те, що вірші
на сторінках потертих юнацьких десь там, на горищі.
Я до тебе спішу через простір байдужий і час,
через сумніви днів і нестримно-замріяні ночі,
що безтямно шепочуть солодку неправду про нас,
оживаючи знову і знову у снах непророчих.
Бачиш? Пішки я йду – наче древній німий пілігрим,
не зважаю на заклик попутніх швидких екіпажів.
Проводжатиму цей перевал - як і інші – нічим,
бо не він на рядки, що про зустріч з тобою, наснажив…
Аааа!!!!! ЯКИЙ ВІРШ!!! ПРЯМО ПОРИНУЛА У НЬОГО З ГОЛОВОЮ!!! НАЧЕ САМА НА ТІЙ ГОРІ СТОЯЛА І ДИВИЛАСЯ, І ДИХАЛА ТИМ ПОВІТРЯМ!!! Одні емоції, чесно. Ваш вірш - найкраще, що трапилося зі мною сьогодні.
Чудово, Михайле! Такий гарний перевал змалював, але не він, виявляється, тебе на згадки про любу наснажив. Буду з нетерпінням очікувати на твої віршовані пояснення...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
2
Буду з нетерпінням очікувати на твої віршовані пояснення... 
