Цієї ночі знов Іванові наснилася осінь, листя, що так голосно шелестіло під ногами, раз у раз хрустіло сухе гілля… Прокинувшись, заплакав, глянувши на інвалідний візок, який стояв поряд із ліжком
Падає сніг з похмурого неба
Думками лапатими в долоні мої,
Долоні маленькі шепочуть про тебе,
Про вкрадене літо в зими.
Рукав із теплого светра
Ковтає сльозину щоки,
Просто… хочу до тебе,
А ти…
Мороз невтомно малює свої шедеври на шибках, які йому нашіптує сурова бабуся зима. Здається, що невидимий, але дуже вправний пензель ось-ось і прилипне до замороженого скла. Але ні, художник мовчки продовжує творити. Десь здалеку, ледь-ледь доноситься гавкання великого пса, що виє через кожне «гав!». На білий сніг падає тінь від старого дуба, що вже ледве дихає на цьому світі.
Мовчить та сумує Морське Око ( так називають найбільше озеро Українських Карпат – Синевир), бо взимку майже не має гостей, які так щедро приходять в теплу пору. Але зовсім скоро прийде довгоочікувана весна, а з нею і бурхливий потік допитливих туристів, що завжди піднімаються до високогір’я з першими прогалинами снігу.
