Багаті Карпати на струмочки, галявини, озерця, потічки і, звичайно, ліси, безкраї ліси, що запрошують в незабутню мандрівку. Неначе коричнева ковдра простелилася опала хвоя гордовитих ялинок, які схилять свої пишні голови лише перед вітром, що ніжно чеше їхнє зелене волосся. Дзюрчить струмочок, що водоспадиком біжить з невеличкої гірки, неначе юність, перескакуючи з одного камінчика на інший...
Вона була в батьків єдиним дитям. Пологи були важкими і тому дівчинка народилась не повністю здоровою: в неї не працювали ноги. Батьки прийняли дитинку, як випробування, хоча їм пропонували віддати маленьку до дитячого будинку, адже з таким інвалідом треба мучитись все життя, але люблячі батьки принесли своє чадо додому.
Привіт усім. Можлвио комусь буде цікаво глянути на невеличку збірку під назвою "Світ Добра", а також послухати пісню у моєму виконанні. Тільки не судіть строго, бо я не співачка, тільки люблю співати. Що з цього вийшло буду рада Вашим відгукам. Будь ласка для перегляду перейдіть за цим посиланням: http://svitlana.ru/svitdobra.html
Книгу можна завантажити і пісню також (прокрутивши сторіночку до кінця)
З повагою, Світлана Перший паперовий екземпляр отримала Катруся. Їх лише чотири, покищо, але все попереду.
Ми бігли довго, без упину. Здавалося вже от-от фініш, на якому нас чекає переродження, початок нового життя, де будемо безмежно щасливі. Перехожі з цікавістю оглядалися за нами, адже я був у рясі, але ми ні на кого не звертали уваги, нікого не помічали і тут…
Він любив життя, любив осінь, любив долю яку здебільшого творив для себе сам, своїми руками. З яких ще з раннього дитинства не сходили мозолі, що нестерпно пекли, наче вогонь. Маленьким рученятам було лише одне не під силу: повернути на світ батьків, без яких життя не набувало щирих барв.
Ти постелив мене і я лягла. Так просто, знаєш, розкинулася перехрестям серед доріг. Інакше просто не змогла б дійти ногами босими то твоїх босих стертих ніг.
Прекрасне дерево мого щасливого дитинства… Воно для мене таке дороге. Заплющивши очі, обняв дуба і поцілував. У ту мить хтось торкнувся кінчиків моїх пальців на лівій, а потім і на правій руці...
Юрій Бабічин народився 26 квітня 1981 р. у селі Синевирська Поляна Міжгірського району Закарпатської області, де проживає й зараз. Після закінчення середньої школи служив у Збройних силах України, навчався на філологічному факультеті Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. Шеф-редактор громадсько-культурологічного інтернет-видання «Закарпатський край», співпрацює з рядом друкованих ЗМІ та інтернет-виданнями. У Національному природному парку «Синевир» займається еколого-освітньою роботою і виданням газети «Синій Вир». Член Національної спілки журналістів України. Автор книжки "Дефект генерації".
сторінка: Бабічин Юрій
| АВТОР ТВОРУ:
Юрій Бабічин
…Мить. Вона буває щаслива і зла, будує і руйнує, оживлює і вбиває. Мить – клітина буття, що скоро проминає, а за наслідком може відбитися великим слідом у долі не однієї людини.
Хтось їх просто викинув, як непотріб, без жодного жалю, без сліз і болю. Тварина такого ніколи не зробить, а от людина, якщо викидає своїх, то про чужих що казати, от так, просто викинули їх, щоб сліпі померли від голоду і холоду. Як же так можна, як можна?.. Тварини не винні.
Хтось їх просто викинув, як непотріб, без жодного жалю, без сліз і болю. Тварина такого ніколи не зробить, а от людина, якщо викидає своїх, то про чужих що казати, от так, просто викинули їх, щоб сліпі померли від голоду і холоду. Як же так можна, як можна?.. Тварини не винні.