Намисто
недописаних мелодій
тобі подарувати
я не встиг.
Ось нитка
не тримається
та й годі -
то плач десь зісковзне,
то щирий сміх... Цих намистин
у мене небагато -
коралів-слів.
А може – нот...
Чи рим.
Коли я їх збираю –
в мене свято.
А їх нема –
і я стаю нічим. Я кожну з них
так хочу
відігріти,
відшліфувати десь
нерівну грань,
щоб їх тепло
для нас обох
відкрити
серед зими
проблем і запитань. Пробач
за ці в долоні
намистинки.
Вони дзвенять –
прислухайся, повір!
Не добавляй
в намисто це сльозинки -
хай зникнуть краще
в росах серед гір... А нитка
для намиста –
це надія
прийти,
щоб перемовитись
без слів з тобою,
моя Муза,
моя Мрія,
моїх Поема
зоряних світів...
| 
у Вас 
0
