|
|
В категорії матеріалів: 34
Показано матеріалів: 21-34 |
Сторінки: « 1 2 |
Сортувати за:
Даті ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
Блукав, не знаючи сенсу поміж знавіснілих. Шукав заледве самого себе. Вдивляючись у чистий захід стомленого липнем сонця, вірив у неминучість долі та благав у Всевишнього правди... колами і спекотними вулицями зубожілого міста, без бажання вертав додому. Ліхтарі знавісніло всміхалися примарним світом і остання цигарка жевріла у непевній долоні... Я йшов додому... Спогади барвистими зміями спліталися у мозку і “People are Strange” лунало в мені... спекотний липень. Лагідна пора...
Отак посеред ночі писати банальні рядки лихої вдачі та мріяти про величне...
Коли ж буде спокій та віра у світле?.. 22.07.2004 3.06 скоро сонце всміхнеться...
|
де ті слова, де та розмова.
де ті думки посталі з висоти небес?
почувши вперше голос волі
нестримно крокував
до сповнених життя чудес...
тих рим, заплетених у вирі часу,
загублених між кроків і людей,
спотворених життям, так, наче
не вірив я у сповненість ідей...
я не пророк і не поет...
я відголосок часу.
блукаю поміж стін, тіней
споруд запліснявілих людського німого гласу...
вітаю сонце і життя,
співаю пісню шани небу,
що породило каяття.
я йду до свого серця,
йду до себе,
в майбуття... 14.10.2005
|
Де світ? Де я?
Здіймаючи у гору руки,
Дивлюсь у небо, у світи.
Думки не в силі зупинити,
Спроквола рухаюсь туди,
Де небо розгорнуло простір,
Відкрило очі, і в душі,
Здійняло бурю спогадів пророчих. Я йду туди де брак журби
І протиріччя сновидіння.
Та нині біль скував відродження душі,
І марно, марно намагаюсь
Я натовп розтопити,
Штовхаю перехожих, не зважаю,
На гамір, крики, сміх...
Я поспішаю. Біжу. Втікаю.
Від себе і від свого краю.
Та не покину душу... Знаю. І далі так стовбичу посеред прокльонів,
Руки в небо підіймаю,
Ні, не світи нові шукаю,
А себе в тому світі... колись таки знайду.
Ніхто тоді не скаже,
Що марно час вбиваю,
І від всього втікаю.
23.05.1999
|
Затамувавши подих я, либонь,
Не подивився б осторонь
І не прокляв лихую долю... Із вітром я б на полонині,
Та піснею ходив щодня,
А нині...
Не можу я забути того дня
Проклятого у відчаї...
Чому?.. Чому я маю пам'ятати
Час ночі, блиск зірок
І знати,
Що не позбудусь цих думок
Та закривавленої серця рани... 29.12.1998
|
Істина.
Вода мерзенного тупіння
Остання послуга в живіт
Доб'є як молот зубожіння,
Конати у похміллі кращий вік,
А потім розглядати свій політ
Цибатим отупілим оком риби...
Естетика заблудлих...
Знівечений тоді для тебе світ,
Лежатимеш загорнутий в пустий сувій
Облудних дій, мерзенних мрій...
| сторінка: Акровірш
| АВТОР ТВОРУ:
Зіньчук Роман
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Romko
|
Дата: 11.04.2008
|
|
Крок за кроком ступаю у прірву
В темні хащі на ймення життя.
Та їм назва одна - небуття.
Там є лігво зміїних родів
І зчорнілі, примарні відбитки
Не людей... а рабів.
Язики майже всі там роздвоєні
У крові безвинних,
Роз'ятрюють рани незгоєні.
Це не життя.
Але та мізерна приблуда в буття
Не зіпсує картину
Відчайдушного болю і страждання за правду.
І мою. Незбагненну і вічну,
Душу мою...
|
 Шануймося, я Romko (Роман Зіньчук) - мешканець заболочених країв, народжений на батьківщині "Лісової пісні"(Волинь, м.Ковель), поезія моя то не вираз власного Я, то крик душі і вилив усвідомленого баченого, то є світ в якому ми існуємо, подекуди гніткий, п'янкий і барвистий, різний для кожного, але прекрасний....
Читайте, та не зачитуйтесь, відписуйте та живіть!
Далі, читайте мої перші вірші, розміщені на цьому сайті:
Чому я край свій так люблю...
ЛІРНИК
|
"ТОП++"
- до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
