Полишити… Усі відчуття… Запхати їх у самий далекий куток своєї душі чи викинути у корзину, подібну до тієї, що зображена на робочому столі твого комп ’ ютера. Просто забути і посміхатись як завжди. А що? Всерівно це нікому не потрібно. Я намагаюся стрибати, кричати, битися головою об стіну, щоб хтось врешті помітив мене… Ні… Мою душу. Але сліпими залишаються навіть найдорожчі люди. Відчуття, що вони до цього більш за всіх байдужі. І що? Продовжувати битися об стіну, набираючи навик вибивати нові ритми? Навіщо?! Краще забути. Просто не відчувати того, що іншим і не потрібно. Забути тебе… Припинити шукати якусь уявну зачіпку. Адже ти ніхто. Убити тебе для себе… А що далі? Знову сидіти у кам’яній пустелі і кричати від роздираючого вітру. «І лише напис на стіні за килимом порушує одноманітність…». А може він правий? « Be mine …» як співає чудовий Брі. Але я ховаю цей напис від тебе. Завішую його старим брудним килимом, а сама намагаюся наспівати тобі цю пісню. І зараз я знову зла сама на себе. Хоча й на тебе теж… Ну от. Стаю на свою вихідну точку і йду далі… Йду по колу… Може розірвеш його?
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
