Знаєш, інколи мені хочеться, щоб пройшло вже років десять від сьогоднішнього дня. Кожен з нас мав свою власну сім ’ ю, роботу. Не важливо, де б ми жили: чи досі в Україні, чи все ж за кордоном. Важливо те, що хоча б на свята ми згадували про існування одне одного. Вітали б з днями народження, Новим Роком. Навіть просто маючи в якийсь буденний день гарний настрій, дзвонили і починали розмову ні про що. Одного разу вирішили зустрітися. На роботі обідня перерва. Ти у гарному дорогому діловому костюмі, але як і зараз з білими пофарбованими прядками волосся. Я ж у ненависному, десь так до двадцяти років, вигляді: шовкова блузка, спідниця трохи нижче коліна, підбори і думка у голові «Коли вже вихідні? Так хочеться змінити дорогі (а може й не дуже) лакові туфлі на дешевенькі кеди». Невеличке, але дуже затишне кафе, де все дихає м ’ яким теплом, а у повітрі пахощі кави, кориці і ще чогось солодкого. Я п ’ ю свій любимий зелений чай з жасмином, а ти – подвійну каву, щоб здаватися більш адекватним після вчорашнього вдалого футбольного матчу. Розповідаєш, що знімаєш квартиру на вже рідному тобі Монмарті і про те, що влітку маєш записати дещо зі своєї музики. Я ж, з притаманною мені здатністю гарного слухача, мовчки дивлюсь на тебе і посміхаюсь від думки «Хороший ти… і милий. Мабуть, саме це я так колись в тобі любила».
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Я дуже старалася вкласти сюди найкращі свої емоції. 
