Коментувати також можна з та

Вт, 12/12/17, 06:37
Меню сайту
Категорії каталогу
Поезія Вірлени Н.Д. [16]
Поезія Долик Любові [8]
Поезія та проза Новіцької Ірини [1]
Поезія Андрійчук Тамари [0]
Поезія Андрійчук Дарини [1]
Поезія Shadow [2]
Поезія Колиба Максима [9]
Поезія. Ігор Крук [1]
Поезія Межова Любомира [47]
Поезія Стратович Ольги [32]
Поезія Дідик Миколи [26]
Поезія Кухарука Гліба [26]
Поезія Чернеги Олега [24]
Поезія Бугера Тетяни [11]
Поезія Ткачука Анатолія [42]
Поезія Сновиди Володимира [16]
Поезія Колибко Петра [3]
Поезія Гарасим Іванни [4]
Поезія Британ Галини [2]
Квашнівська Наталія [24]
Плід Ірина [8]
Давиденко Тетяна [15]
Олеськів Андрій [49]
Гулько Микола [14]
Лайт Юрій [11]
Грабинська Алла [43]
Артимишин Павло [34]
Багрій Марія [10]
Ткач Андрій [10]
Леся (slash) [4]
Марія (mariya_niko) [12]
Фесюк Галина [73]
Якубянець Марія [16]
Дужак Андрій [74]
Репецький Михайло [14]
Natalka-Fialka [15]
Мазур Оксана [92]
Шевців Михайло [1]
Федик Юрій [13]
Дрозд Христина [9]
Маріанна [197]
Поезія і проза Баранкевич Алли [109]
Собістянська Анастасія [1]
Ярина (yaruna) [1]
Масечко Сергій [33]
Грицай Іван [160]
Мандаринка [10]
Галюська [7]
Михальнюк Володимир [124]
Пікарось Сергій [47]
Опитування для Вас:
Де Ви проживаєте?
Всего ответов: 963

І як без статистики?
загрузка...
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Поети Львівщини категорії та розділи української поезії, українська проза Поезія Долик Любові
 

Поезія Долик Любові.
Головна сторінка Любові Долик - за цим лінком

Напередодні

Четвертим колом тупцяти на місці?
Іди в аркан! Зміни своє життя!
Нехай летять довкола дні троїсті!
Танцюй і ритм міняй серцебиттям!
Дерися в гори! Там усе ж чистіше –
повітря, небо, люди і думки.
Летить твій танець –
швидше,
швидше,
швидше!

Лети,
танцюй!
Тепер твій шлях – такий!

Фантасмагорія

Фантасмагоричні маски. Колір чорний і синій,
опера “Травіата”. Ритми іспанські – чіткі.
І ноги вистукують точно, наче серце розп’яте.
Зараз – тобі вступати. Зараз – іти тобі!

Трудно шукати правду.
Темінь нічну долаєш.
А поруч тихцем хтось ділить
вкрадені в когось торбú.
До тебе нема їм діла.
Їм смішно, що ти страждаєш!
Вхопили кусник смачного –
а ти вже що хоч роби!

Темрява їм в допомогу,
що їм – моє світіння?
Вся моя справедливість –
у ночі оцій – просто сміх!

Господи, я не винна,
що маю такі сновидіння.
Прости, милосердний Боже,
мій мимовільний гріх...
“Все так несподівано”
О. З.
Несподівано – неначе
зірка впала у долоні.
– Попечешся, чоловіче! -
– Зірка ж ! Сяє! Безборонна...

“Так не буває...”
О.З.
Я – модуль,
я – мóбіл,
я – згусток енергій!

Я – брунька,
що вибухне
в небо і цвіт!

І мрія блакитна!
І пісня-елегія!
І злива!
І вітер!
І сонячний світ!
Стрес

1.
Ніхто не знає правди до кінця.
Змія триглава труїть нам серця.
І щоби бути – тільки лиш собою –
лети – щоб впасти у провалля болю...

2.
Як зрозуміти марність сподівань?
Їх безнадійність – як удар в обличчя.
О, не лети вже, зупинися, перестань...
Й не плач. Не плач уже.
Тобі не личить.

3.
Ліве крило болить.
Це, мабуть, від серця просто.
Стільки дощів налито –
просвітку очі просять.

Можеш уже не злітати –
крила змокли в дощах.
А небо – завжди крилате.
А люди – у вічних боргах.

Рецепт для зцілення нервів

Трохи нехитрих
ласощів
спокою і
неквапливості.
Трохи –
ласкавої ніжності,
світла небес
і мінливості,
дотиків
вітру нечутного,
зеленотайних трав,
Господа
тут
присутності
серед зелених отав.

Жінка

Ти усміхалася – красива,
як свіжий день на гілочці весни.

Ти плакала – й відразу стала сива,
як сум гіркий, осінній дощ рясний.
Опівнічне
“Молодим жінкам корисно для здоров’я на ніч класти коло себе котів, собак або молодих мужчин...”
(старовинний рецептурний збірник)
Кладеш коло себе на ніч
мужчину – гаряче тіло?
Щоб знати, ти –не самотня,
щоб в тебе нутро не боліло?

А очі склепивши, бачиш,
як з вітром метнулися штори?
І криком душа заплаче –
і стане небом прозорим...

“Чого ти?” - тебе спросоння
спитається муж благовірний.
“...Серце болить. Спи, сонце, ” –
йому прошепочеш покірно.

А що в покорі – як сняться зорі!
І лине пісня у снах далеких!
Та чорні – згустки
старого болю...
І в небі –
в небі! –
шумлять смереки...
Лікарняна обстановка

Лікарняна обстановка:
ліжко, тумбочка, сусідка
в умивальнику полоще
руки, ложечку, горня...
Тихо так, що залягає
ваготою в вуха тиша.
На старих високих стінах
стихли в шрамах скалки дня.

Заглядають в душу прямо
голі вікна, білі рами:
- Що ти робиш тут, дитино?
- Як потрапила сюди?
- Стало боляче на світі
жити, дихати, літати.
Серце стиснуто у пащі
чорно-сірої біди.

А за склом – палають ватри.
Тане золотистий дим...
“Йди з лікарні і з палати!
Осінь пий! І знов лети!”
Поетове слово

То є гріх,
як лежить
нерухомо
поетове
слово.
І гробар
той поет,
що закопує
в землю
талант.
Не біда,
що на віях
вже сльози
тремтять,
наче коми.
Горе слову,
яке
не промовив
той Понтій –
Пилат.
Цей і той
Той – у очі дивиться,
цей – рахує гроші.
Той – стражданням ділиться,
цей – багатства хоче.

Той – віддав би все своє
з радістю – до жменьки.
Цей – ховає грошенята
в потайних кишеньках...

***
Життя втікає – наче кров із вени –
в пісок щоденний...

Кристалізація

Людина – сіль,
кристалик досконалий.
Немов вода,
життя її з’їдає!
Якби людина
діамантом стала –
то в небі - зіркою.
По смерті лиш.
Буває.
Дорога крізь ніч

Довга-предовга дорога крізь ніч.
Бідний, мій розуме бідний!
Як тебе, хто би тебе уберіг
від нутряної єхидни?

Немилосердно шматують думки –
довгі та гострі в них ікла!
Що ж ти, мій розуме, бідний такий?
Я сподіватися звикла:

все ти розсудиш, поради даєш,
скажеш, куди прямувати...
Чом павутиння ночами снуєш,
мучиш, не пустиш поспати?

Серце – мудріше:
гаряче, палке, –
стишить, здолає всі хвилі,
чорні шматки павутиння змете:
“Господи! Все в Твоїй силі!”

Ще раз про польоти

Так вічно просиш – неба, крил, літати!
От, на, візьми і полети хоч раз –
не уві сні, а наяву, насправді!
Лети, але щоб потім – без образ:

бо там, бач, протяги,
вітри все хуліганять,
за комір снігу, граду ще сипнуть.
А хмари – то такі вже пишні пані –
тяжка й холодна біла каламуть!

Там всі чужі, холодні, непривітні,
блакитна крига ріже по руках.
А тепле сонце? Так, його ще видно –
проміння інеєм скипає на губах.

Живи тим світом, де ріка і верби,
земля, трава, тепло очей людських.
Подумай, що тобі насправді треба:
холодне небо чи щасливий сміх?
Філософія

Хто вперше вигадав усі ці викрутаси
і ФІЛОСОФІЇ воздвиг словесний храм?
Хто написав теорію прекрасну
уперше: греки? римляни? Адам?

Все чинне і причинно-наслідкове,
у всьому – єдність-боротьба – не розбереш!
Чи білим – чорне, а чи веселково
світ виглядає – о, краї без меж!

Так правильно, так дуже справедливо,
так амплітудно – мінус йде на плюс...
ще тільки лопотіла грізна злива,
а через хвилю – сонцю я сміюсь!

Нема в науці визначення суті
того, що кожен день готує нам:
донині визначення дива в ній відсутнє,
кохання, радості –
й причини всім сльозам.
Гардероб для душі

А є ще гардероб і для душі!
Не думали? Погляньте – хто у чому?
Це – швидше маскарад. Той – поспішив
у сейф залізний вбрати душу голу.

А ось душа – берізка білокора,
тендітна і чутлива, як вона.
А ось ота – на гроші дуже хвора,
зелена з заздрощів, від мідяка – хмільна.

Ця – щедра сонцем. Скільки ще посвітить?
Аж поки розхапають люди добрі?
Щоб прослизнути і кругом поспіти
ця – одяглася в лисячу подобу...

А я беру собі одежу правди.
І щирості. І вічної любові.
Узяти іншу я не маю права –
моїй душі
Господь довірив –
Слово.
Прийде мій час!

Прийде мій час, прийде,
мій Господи, Ти правий!
Прийде мій час –
і не жени коней!
Їх все-таки
не зміниш
на кожній переправі.
Прийде мій час!
Прийде!

***
Ілюзія відчинених дверей...
Металобрухт бажань – межа свавілля.
Іди собі тихенько до людей.
У них спитай, чи вільно, чи не вільно?

Куди потягнеш змучених коней?
Якої пошукаєш переправи?
Ілюзія
відчинених
дверей!!!
Мій Господи!
Ти все-таки був правий!

Я пливу

Вільні хвилі мого повітря!
Я пливу! О, як легко! Не видко
ні землі, ні будення пісків.
Я пливу океанами Мрії
і гарячим Гольфстрімом Надії...
Як трава, проросту поміж днів!

Божа редакція

Крижаніє душа
і, спустошені,
в’януть пальці.
Складки неба тяжкі
залягають
на дно очам.
І найвища з усіх,
найважливіша –
Божа редакція –
знову креслить сльозами
дорогу моїм словам.
А я не я?

А я не я?
А ти мене не стримуй!
Я поміняла шкіру, як змія!
Накинулась з безодні злих, як рими,
голодних ос безжалісна сім’я.
З душі знімали шкіру!!!
Як? У корчах
судомно, боляче
звільнялась суть моя...
Міняються часи.
Так хоче Гóсподь.
І заново на світ
з’являюсь я!
Іду на Ви
(зовсім не як у князя Святослава!)
Я йду на Ви.
Я йду в високі люди.
Іду до них.
Вони – моє життя.
Чи, може,
забагато серця в грудях?
У скроні дзвонить
біль його биття.

Іду на Ви. Ви є.
І я Вас бачу.
Вам в очі
повернуться небеса.
Мою зухвалість (деколи!)
пробачте.
Я кличу Вас. Бо в світі є краса!

На Ви – за Вас
молитимусь словами.
Любов’ю доторкнуся.
Ви – прийміть.
Нехай серця
розквітнуть почуттями.
І у високі люди
Ви – ідіть!
Задушевне питання
Як вам живеться у вашому тілі?
Сонце вам тепле? Ромашки вам білі?
Вчасно їсте та й ідете поспати?
Добре вам тут на дивані лежати?

Як вам у тілі живеться коханім,
очі, затоплені в телеекрани?
Душі, що тіла уже не зціляють!
Бо не літають. Бо не літають.

Віри, надії, любові не мають.

Про серце

Запиваю тривоги великою кількістю ліків.
Сплеск емоцій – уліво чи вправо –
а серце одне.
І говорю усім – ні, не треба, мене не жалійте!
А воно усе ж бідне болить, бо напевне, дурне:
переймається димом і хмарами цілого світу,
реагує, тремтить і дзвенить,
як напнута струна.
Боже, дай мені сили
цим серцем гарячим боліти,
поки є ще душа,
Тобою ж таки дана!
Випромінювання

серце-пульс-випромінює-мрії-і-слово
блакитом-і-золо-том
вірші-кладе-в-покоси
волошкові-роси
усмішка-світу
серце-моє-промениться-злото-блакитом

Слово

Не розкидай
словами всує.
І про любов
не говори!
Бо все задумане –
фіксуєш
промовленим!
Тоді – гори!
І пломеній,
тріщи на іскри,
вогнем звивайся –
та затям,
що СЛОВО – глек
Господнім мислям!
Ти СЛОВОМ
важиш
над життям!
Фанатизм

О, єзуїтська праведність кривава!
Палаючий
за вірою вогонь...
Із серця вирваного
тихо кров спливала
на згорточок
молитвенних
долонь.

Каяття

Не мучтеся спогадом.
Відпустіть його, як метелика,
і обріжте стрічку, яка з’єднує
його з Вами.
(порада з журналу ”Ліза”)

Розіп’ята власними думками,
на Голгофу совісті несу
ті шматки, що звуться почуттями:
біль, обурення, і страх отой, і сум,

І шалений запал – вихор, вихор –
і пригаслого жалю свічкú.
Я втомилася непрощено боліти.
Всім гріхам своїм обрізую стрічкú.
Після останніх каменів

Мій Боже милий! Дякую Тобі!
Женеш тривогу, як листки зотлілі...
Все має бути – й небо у журбі,
й дощі холодні, і морози білі.

Спасибі, Небо, - Ти у мене є!
Спасибі, Господи! (спаси, спаси, спаси Біг...)
Схололи сльози й серденько моє –
але за все – за все Тобі – спасибі...

Милосердя

Душа намокне
у гріхах –
як у дощах.
І не підняти крила.

Любов і милосердя Бог
зсилає їй –
щоби летіла...
Слова

то
грози мої
оксамити мої
тиші мої і струни

світло у ніч
сяяння з віч
агонії
і тайфуни

Несправедливе слово

несправедливе слово
впаде
неначе руку відрубали
праву

чим боронитимешся?
Я хочу навчитися!

Миколі Петренку
Я хочу навчитися Вашої пісні, поете!
Я хочу вдихнути повітря її, подих злету!
І серцем гарячим горіти і щиро любить!
Навчіть, як співати цю пісню, поете, навчіть!

Навчіть мене, Майстре, навчіть, Віртуозе, Маестро,
як слову звучати цілим симфонічним оркестром
чи голосом смутку тонкої сопілки бриніть –
навчіть же вловити краси неповторної мить!

Навчіть мене Слову, навчіть, як душею світати!
Як бути собою – боліти й до сонця всміхатись,
летіти, розквітнути й серцем у душі світить –
навчіть же, поете, навчіть же, благаю, навчіть!

***
Аплодисменти – як вибухи серця –
знову,
і знову,
і знову!!!
Слава Поету! Слава Поету!
Многая
літа
Слову!!!
Тероризм

Ми – заручники часу.
То – страшний терорист.
Віддає нам накази:
швидше, швидше, біжіть!

Треба, мусиш, виконуй,
бо вже часу нема.
І тьмяніють ікони.
І хурделить зима.

Блякнуть втомлені душі,
гаснуть серця вогні.
Може, час нас відпустить?
Мабуть, ні!

***
А божевілля – також таємниця!
І деколи, зізнайтеся, Вас кличе,
дивує – і відштовхує відразу!
...Але як доженуть тебе образи,
як буде все в житті тобі немило,
то божевілля – найкрасніше діло.
Від всього світу – наче за стіною,
лише зі своїм часом і з собою.
Сентиментальність

О, телевізоре! Верни мене в реальність,
верни у час, де я – така як є!
Це Рік Новий! Моя сентиментальність.
Не так годинник нам дванадцять б’є...

Не так, як я дитиною коралі
вбирала на ялиночку.
Вбирала.
Ялинку у триногу ставив тато.
Як довго тата вже нема.
Сім років, як не стало...

Осіннє яблуко

Я здійснилась.
Немов осіннє яблуко –
крізь цвіт, дощі і достигання,
крізь соки сонця і кохання.

У таємниче промовляння зір
лечу на гілочці життя
понад землею.

Колись зірвусь – у вічну невагомість.
Та ще не зараз. Ще не час і день.
Живу – як голос у пісень.
Креслення

Я викреслюю з пам’яті
миті, пристрастю спалені,
і дорогу, що бгається
під колеса машин.
Запитальні і мацальні
очі ковзко хитаються:
“Ви один поселяєтесь?”
“Ні, не один...”
Ніч – розламана спалахом
і піднесена вихором
крил високих і чорних –
до кошлатих зірок.
...А туман сивим дідиком
із лісів повертається –
там до ранку вовтузився
і до нитки промок.
І беззубо, беззахисно
нам всміхається сонечком:
“Потомилися, діточки?
День новий надворі!”
Я – викреслюю з пам’яті
миті – серцем розламані.
І з очей я викреслюю
чорних втрат кольори.

Моні Лізі

Всі наче збожеволіли : “Любов!” –
Співають, хочуть, тягнуться, цілують!
А як нема її? Тоді вже що?
Прикинься і зіграй! Нехай малюють

тебе – чарівну, ніжну, загадкову,
обожнюють – і критики, й знавці.
Тримай свій погляд, Моно Лізо, знову!
Синицю ще не видно у руці...

Велика і чиста любов

Велика й чиста – бульбашка із мила!
Красива й ніжна – тільки нетривка...
Велика й чиста? Як же я втомилась...
Вона підступна.
І примхлива.
І гірка.

А я все далі вірю в чудеса –
у диво і красу, у сяйво неба,
у свіжість вітру і веселку в небесах...
Любити – це як дихати потреба!
Зізнання

Мій Господи!
Лиш Ти – моя любов!
Єдина й щира!
Я – втратила вогонь?
Я – втратила вогонь?
Ні, запалила!

***
А сльози – це вже зайве,
це - минуле.
Доросліша душа.
Збагнула
нарешті свою суть,
призначення,
дорогу.

Іди! Тебе вже ждуть –
нові тривоги
і вся ця сяюча краса –
усе – від Бога!
........
Життя – це не кіно, де все логічно й мудро,
на те там режисер, щоб стався хеппі-енд.
Подеколи воно таке чудне й сумбурне,
то радістю сяйне, то знищить все ущент.
А ти –сама знайди проміння,
здолай ці будні павутинні!
Торішні трави
Посохлі, жовті, невагомі
торішні трави –
старі борги, образи,
і болі давні.

Забудь старе!
Шукай в корінні силу!
Гори вогнем розбуджених бажань.
Життя – щасливе!
Бо воно – щасливе!
Весна! Весна!
І вже нема питань!

Структура весни

Структура ніжної весни
така ж, як і структура крові –
в ній стільки ласки і любові!
І мрії втілені, і сни!

Народження нових енергій
у верховіттях клекотить!
І цвіт – уперше,
й трава – уперше!
І неповторна – кожна мить!
Недобре

Мені – недобре.
Цей шлях – недовгий.
Пульсують скроні:
“А заборони?”
Стукоче крівця:
“Знайдись, сміливцю!”
Врятуй ня, Боже!
Стань на сторожі!

Зі шляху збилась ,
зійшла зі стежки...
Тчу-витинаю
для сліз мережки.
Вбираюсь в сутінь,
у придорожну.
Не можу.
Буду.
Врятуй ня, Боже!
Про казки

І не дивись казок по телебаченню.
Про кохання.
Про ніжне щастя.
Їж свою самоту.
Мріям махни – до побачення.
Жалю – холодне вістря
ще дожене, кольне тебе –
в розпалі,
на льоту.

Розведені мости

Я б плакати могла?
Не йдуть, скінчились сльози.
Змінилася б – але
все сталося. Не можу.
Прости! – прошу! – прости! –
щодня тебе благаю!
Розведено мости
до пекла і до раю.
Я йду по цій землі
та стелю – дні за днями –
всі сумніви й жалі
в дорогу під ногами
Роздвоєння

Чому у людини з’являється друга тінь?
Роздвоєння світла?
Чи – роздвоєння особистості?
А чи може дорога не та?
То покинь?
І – зрозумій себе!

Улюблена гра

Є в мене – улюблена гра,
доступна й загальновідома:
з хмаринок складаю міста.
Я в небі – як в себе удома.
Чому так люблю цей полон?
Чому розчиняюся в ньому?
Мабуть, споконвіку було:
у небо лечу, як додому!
Фотографія

Ну, чого тобі, дівчинко маленька?
Дивишся чистими очима
з наївної дитячої фотографії –
щойно створена сама.
Стали роки за плечима –
двадцять, сорок – ціла біографія.
Як тобі в цьому світі?
Літо? Весна? Зима?

Є – тільки дні і ночі.
Й погляди, вихоплені у дзеркал.
Дитячий, щирий, пророчий
що передрікав?
Швидше – чого не буде:
млосного киселю...
І гіркоти, й облуди,
й тужавого болю-жалю,
сліз за дорогами в світі
досить впаде тобі.
А ще – кілька сонячних митей –
колами по воді.
Податківці ночі

Приходить ніч – як впертий податківець –
плати дохід з кожнісінького дня.
І не відступиться, і вже не вділить,
хвилини вичерпає до самого дна.

І хоч – не хоч, перегорнеш сторінку.
Завіса впала. Скажуть “се-ля-ві”
французи, що шукають вічно жінку.
Відчалюй спати. Будуть дні нові.

А цей – здаєш в архів. В минуле.
Він добрим був. Я в нім – себе збагнула.
Розп’яття часу

Ми – у розп’ятті часу -
засмоктані павутиною.
На усі його ”якби”
прив’язані.
Не встигаєш бути –
людиною
Не встигаєш бути
небом,
лісом весняним,
травою.
Не встигаєш
БУТИ
СОБОЮ.

Замовлення хірургу

Ампутуйте шматочок душі –
щоб не писались більше вірші.
Цебто – вірші.
Щоб не писались більше.
Бо боляче.

Не прийнята – за дивне відчуття –
я неймовірно тяжко відбуваю
ту кару,
що зветься –
“даром”.

І плачу поночі.
За чим, скажіть, страждаю?
За тим, що не буває?
За тим, що я літаю?

Не відпускає день,
і нічка – не приймає.
І над безоднею
свідомості гойдає,
якою я
покарана.
Живу

Я нині живу. А вже завтра могла б і не бути.
І вже не літала б у жовту улюблену осінь.
А серце підступно товчеться, товчеться у грудях.
Все простору просить, любові і простору просить.

Ще нині дано – посидіти в своїй електричці,
побачити маму і доні погладити коси,
у сірого неба по вінця тривоги напиться –
і їхати в осінь, й любити і пити цю осінь...

Ці трунки повітря, це марево, сяйво і диво,
блакитний вівтар і освіченість жовтого листя.
За біль нам воздалося і за гріхи – відплатилось,
й карались любов’ю, й світали серця і обличчя.

Живу! Я живу!
Дар найвищий, найбільший від Бога.
І, певно, цей біль – щоб могла вже тепер зрозуміти:
життя – це й є щастя! Хоч стільки у ньому усього!
Та я буду жити! Ще скільки б не було – а жити!
Все буде добре

Все буде добре Господи, я вірю!
Все буде добре – Ти ж у мене є!
Твоїм найвищим доказом довір’я –
блакитне небо – бо воно ж моє!

Все буде добре – і розквітне пісня,
і пролісок співатиме пісні.
Все – буде: й добре, й гірко, і розкішно.
Все – буде, все , що Ти даєш мені.



Другие материалы по теме

Додав: virchi (25/02/07) | Автор: © Василь
 
Розміщено на сторінці: Збірки поезії, поеми, Поезія Долик Любові
 
Переглянули твір - 4467 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
avatar
1 karas • 21:35, 02/08/13
Це напевно дуже приємно що хтось тебе перечитує. Можливо не все досконало, можливо не все й комусь зрозуміло, але як важливо поділитися з кимось душею.Авторка вміє зацікавити своїми творами читача, і я думаю це головне. Вміти написати так щоб твоя поезія цікавила когось, щоб хтось разом з автором зміг ще і ще раз заглибитися в душу самого життя - це головне , а решта - біль, чекання , лихо ... відійде , адже розділений біль - вдвічі менший , а розділена радість - вдвічі більша !
avatar
0
2 iv-ann • 19:35, 17/08/15
Вертаючись до старих записів , часто збагнеш , скільки цікавого пропустив , отож висновок - повертатись корисно !


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


             Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
Буктрейлер О.Сизоненко БІЛІ ХМАРИ
00:05:12

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz