Коментувати також можна з та

Ср, 18/10/17, 05:56
Меню сайту
Категорії каталогу
Поезія Вірлени Н.Д. [16]
Поезія Долик Любові [8]
Поезія та проза Новіцької Ірини [1]
Поезія Андрійчук Тамари [0]
Поезія Андрійчук Дарини [1]
Поезія Shadow [2]
Поезія Колиба Максима [9]
Поезія. Ігор Крук [1]
Поезія Межова Любомира [47]
Поезія Стратович Ольги [32]
Поезія Дідик Миколи [26]
Поезія Кухарука Гліба [26]
Поезія Чернеги Олега [24]
Поезія Бугера Тетяни [11]
Поезія Ткачука Анатолія [42]
Поезія Сновиди Володимира [16]
Поезія Колибко Петра [3]
Поезія Гарасим Іванни [4]
Поезія Британ Галини [2]
Квашнівська Наталія [24]
Плід Ірина [8]
Давиденко Тетяна [15]
Олеськів Андрій [49]
Гулько Микола [14]
Лайт Юрій [11]
Грабинська Алла [43]
Артимишин Павло [34]
Багрій Марія [10]
Ткач Андрій [10]
Леся (slash) [4]
Марія (mariya_niko) [12]
Фесюк Галина [73]
Якубянець Марія [16]
Дужак Андрій [74]
Репецький Михайло [14]
Natalka-Fialka [15]
Мазур Оксана [92]
Шевців Михайло [1]
Федик Юрій [13]
Дрозд Христина [9]
Маріанна [197]
Поезія і проза Баранкевич Алли [109]
Собістянська Анастасія [1]
Ярина (yaruna) [1]
Масечко Сергій [33]
Грицай Іван [153]
Мандаринка [10]
Галюська [7]
Михальнюк Володимир [124]
Пікарось Сергій [47]
Опитування для Вас:
Чи потрібен цей модуль
Всего ответов: 351

І як без статистики?
загрузка...
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Поети Львівщини категорії та розділи української поезії, українська проза Поезія Долик Любові
 

Поезія Долик Любові. Збірка
Головна сторінка Любові Долик - за цим лінком

ПЕРША ЗАПОВІДЬ ТРАВИ
Перша заповідь трави

Усе давним-давно,
усе про все вже сказано.
І все життя у нас –
зав’язане,
пов’язане,
покручене між бід,
погнуте – бо обставини.

А та трава одна –
угору,
вгору,
прямо йде!

І лізе крізь асфальт.
І пнеться через стіни.
Бо сонце їй в очах.
Ясне – одне-єдине.
Хто я?

Саламандра? Ящірка? Змія?
Мідної гори Хазяйка –
знаєш, та, зеленоока?
Літня злива? Річка-течія?
Море – таємниче і глибоке?

Хто я – може крапелька роси
на губах серпневого світанку?
Чи сніжинка – просто мить краси?
Тільки мить – і вже її не стане.

Як збагнути: може я трава,
що росте уперто крізь асфальти,
може я смерека вікова,
з неба грім – чи срібна нота альта?

Хто я, Господи? Дозволь мені знайти
суть свою, призначення, коріння !
Я – Любов. А це – на всі світи
світле і нескорене стремління.
Передчуття

Вінчають небо коси золоті,
і тепла млість уже з землі парує.
А квіти, як дівчата молоді, –
їм радість і краса лише пасує!

Бруньки штурмують простори небес,
повітрям цим не дихати – співати!
І серце стрепенулося, живе,
щоби любити, мріяти, літати!

***
А слова, як той базарний натовп,
і безладні, і байдужі, і чужі.
Ми ж уміємо – уміємо мовчати.
А звучать нехай лише вірші!

Тиха розмова
(майже казочка на сон)

Приходить час для тихої розмови –
ласкавий вечір темними очима
запалить вікон сяйво світлячкове,
ще й сам у сутіні притомлено спочине.

Стає так затишно, коли, бува, до нього
приходить дощ – на сповідь і пораду,
розкаже все травиночкам-небогам,
говорить тихо, дрібно і докладно.

Й гойдає згідливо листками всяке зело,
притакує, сміється, гомонить.
Вечірній дощ, як ковдру,
тишу стелить –
для затишку душі.
Нехай поспить.
Щастя
1
Руки
дарують ласку,
ніжністю
хлюпають щедро.
І квіти душі розквітають...
І прагнуть
до сонця
уперто!

2
Слова німі –
не скажуть це і вірші,
яка буває в світі тиша...
Наповнена
збентеженим
мовчанням...
Крилатим спалахом
в очах !
Коханням!
Синя повінь

Весняним цвітом вже сяють очі,
весняні квіти – у небесах.
І жити – хочеш, співати – хочеш,
літати вільно, немов у снах!

І синя повінь так щедро й світло
весь світ заповнить, усіх людей.
Живи, всміхайся, розкрий всі вікна:
весна надворі! Весна іде!

Місто Моєї Душі

У Місті Моєї Душі падають тихі дощі,
є вулиця – Cвітлих Прозрінь.
І Віршів Нових.
І Вершин –
де сонце ніжно землю обіймає,
так по-дитячому довірливо купає
своє проміння у блакиті неба,
а вітер коси заплітає вербам...

І так багато простору,
так глибоко там дихати,
і так літати – просто там,
так сонячно, так тихо там...

Так затишно і радісно!
Коли ж я там буваю?
Коли стаю собою.
Як крила розправляю...
Розчавлена земля

Весна
так буйно
квітами цвіла,

від спеки мліла,
від зими втікала.

А липень –
снігом,
градом бив поля!

Земля розчавлено
лиш плакала
й мовчала.

Немов
ображена дружина,

побита
чоловіком любим,

якого віддано
і трепетно чекала...

Сварка

Отак, неначе на льоту,
спіткнешся,
крильми зачепившися за дріт –
за голу правду,
за жорстоку простоту,
за грубість слів,
невідворотність бід.

І – Боже,
поможи піднятись,
бо крила –
щоб літати,
а не щоб спотикатись!
Фрагменти емоцій

Дощ (розпач)

Дощ безпритульний, наче кошеня,
так плаче попід вікнами розпачливо,
покинуте, самотнє, всім чуже...
І сльози – у вікно –
не плач, не плач уже...

Цинік

Конкретний, сильний і болючий.
Він знає, що робити – кожну мить.
Він – наче скелі – темні і рішучі.
Але – жорстокий. І тому – болить.

Оптимізм

“Я вам бажаю оптимізму.
І віри в себе! “ –
дикторка сказала.
Підійму очі – просто в синє небо.
Літати. Бути вільною.
Почну.
Пора настала!
Розкіш (рефрен)

Недозволена розкіш –
мати душу, як свято,
і поезії в ній
запалити свічу.
Недозволена розкіш –
на крилах піднятись,
завмирати від щастя –
“ Лечу я! Лечу-у у!..”
Пропажа

Куди
поділися
фантазій кольори:
густі,
як небо уночі,
легкі,
як білі хмари,
яскраві,
як веселка угорі,
і щедрі –
як води мінливі чари?
Кроки

Ще крок і крок,
ще мить і ще хвилина –
а вже пройшли,
пробігли,
їх нема.

І ранок мріє,
і ясніє днина,
і гасить світло нам
нічна пітьма.

Але людина – їй душа лиш сяє
вогнем любові, радості, страждань.
І на дорозі їй завжди світає
Надія,
Віра
і Любов свята!
Прохання до людей

Поверніть мені
зоряне небо!
Поверніть мені
сяючу тишу
осіннього лісу!
Дайте ковток повітря
вільного вітру –
летіти
і дихати
сильніше і
глибше!
Й писати
Вірші!

Музика дощів

Буває , лине
музика душі –
співає скрипка
і звучить валторна.
І ще гучніша
музика дощів –
мелодія
прекрасна
й неповторна...
Неслухняні вірші

А вірші мене доганяють в дорозі,
як діти – в калюжах підстрибують босі.
І просять притулку на білім папері –
і стукають в серця розчинені двері.

У серці я вас приголублю й зігрію,
і думка засяє в окрилених мріях.!
А поки знайду де і чим записати,
втечуть мої вірші – не люблять чекати.

І знов – доганяють мене у дорозі !..
З веселки – небеса!

У теплій тишині, в смарагдовому літі
веселий літний дощ узявся шепотіти.

Слова – таємний код,
і шемрання, й шептання,
і танець чистих нот,
цілунки і зітхання.

Навчи, мій чарівниченьку,
як сяяти у хмарах,
злітати аж до сонця –
як білопінна пара,
і з вітром гомоніти,
і блискавки метати,
веселкою ясніти –
від зливи-благо-дати...

Скажіть, яка в душі краса,
коли з веселки – небеса!
Поїздка в осінь

Я знову їду в осінь – здрастуй, мила!
Притихла нині ти, неговірка.
На золото – всю зелень підмінила,
а небо – в перламутрових вінках.

Я – знову дихаю,
живу і п’ю очима
твоє натхнення.
Всотую собою
твій лик святий,
оці світанки сиві
і сяйво золоте
над головою.
Навпіл

Смак осені – терпкий і гіркуватий.
У перламутрі посивілих крил,
старі й премудрі (що дано їм знати?) –
високі хмари діляться навпіл.

Вони вже сплакали
свої нестримні сльози,
вони ще влітку
вибилися з сил,
на волю випустили
блискавки і грози.
...Високі хмари –
діляться навпіл:
вода додолу –
все, що відболіло,
а решта –
в небо,
як душа на крилах!
Пояснювальна записка

Чому багато віршів є сумних?
Чи, може, у житті я нещаслива?
Чи, може, щось болить, болить мені,
що все пишу про осінь, сум і зливи?

Таки болить – небесна висота
і прагнення – любити і літати!
Болить – сердець одвічна мерзлота,
і кожна мить, що злобою розп’ята!
Танок

Танок
злітаючих
листків.

Міраж
зникаючих
ілюзій.

Найвище –
тиша.
Бо без слів
стискає
серце
в тузі.
Коні

Як це гарно – коні на узліссі,
на припоні кароокої краси.
Ще трава зелена. Але листя
вже медове. Мідне. Потруси –

і здається – то вже не дерева –
табуни шалені тупотять.
Золоті, гніді, а ще багряні –
кавалерія – уся осіння рать.

Дасть команду вітер – і злетіли –
неймовірно гарні, гомінкі!
Й дивно їм одне –
Оці ось коні –
на траві.
І в них
нема
листків...
Чому Ван Гог не написав цю осінь ?

Чому Ван Гог не написав цю осінь ?
Цей жовтий колір – в нім усеньке літо,
напоєне таким щедротним жаром,
що цілу душу може спопелити!!!

Цей жовтий колір – спалахи просторі,
безмежність втіленої, здійсненої мрії!
Чому Ван Гог не написав цю осінь ?
Цей жовтий колір!!!
Певно, він не вміє...

Мені так жаль. Я потривожу душу
давним-давно померлого Ван Гога.
Нехай у сні моєму він напише
цей жовтий колір –
Осені
і Бога...
Після розлуки

Як білі птиці – вверх злітають руки!
Зіниці сяють: “Донечко! Це ти!”
З матусею я знов після розлуки –
щаслива мить! Будь з нами! Не лети!

Бо знову – відстаней застуджені замети,
доріг далеких кілометри довгі.
“То що, матусю, Вам тепер привезти?”
“Побережи себе, дитино, доню!”

У Вас є внуки, Ви уже бабуся,
а я усе дитиною малою
на грудях завмираю у матусі –
моєї дорогої і святої!
Соняхи

А соняхи – таке гойдливе поле:
і сонячне,
й балакає,
й говорить...

Немов жіноцтво, прибране святково,
про врожаї
й зятів –
провадить мову.
Зливи

Посоловіло літо від дощів,
і липень у пшениці – як п’яниця
упав – і хліб достиглий столочив,
і сонно зіпає змутнілими зіницями.

Від зливи – майже очманіла річка,
як жінка в розпачі, знетямлена у горі,
розбила береги, втопила відчай,
клекоче грізною і чорною водою.
..............
Так
люди
небо
розгнівили...

Й на голови
їм впали –
зливи!!!
Невідповідність

Можна сконати , якщо перейматись
невідповідністю наших життів.
Можна і сплакатись, наніц зридатися –
ти ж мене знову не зрозумів!

Але трава – вона не переймається,
а проростає, й в небо пробивається!
І зеленіє радістю новою!
Не буду плакати!
Я проросту – травою!
Мереживо днів

Мереживо днів – загаптоване сонцем.
Плетіння ночей – із орнаментом зір.
То ниточка долі – звивається тонко:
то дощик вплітає, то сонячний вир!

23:47

23:47. Дуже пізня година.
Ти не спиш і не спиш.
Ще й шукаєш папір.
Ну, чого тобі так
неспокійно, дитино?
Чим стривожений слух твій?
Чим здивований зір?

Там гуде, наче поїзд,
літня злива могутня!
Шаленіє в обіймах
темноти і вітрів!
За вікном – дощ-гульвіса...
Краплі – темно-безлюдні...
23:47.

Шухлядки

Кожен день – як шухлядка,
кожен день – як кишенька.
Там – всі справи в порядку,
там – гризоти є жменька.
Трішки радості й неба.
І роботи – багато.
І так рідко – є крила.
І так рідко – є свято...

***
Дозвольте спитати,
скажіть, будь ласка,
де взяти людині
тепло і ласку?
Купити за гроші?
Позичити? Вкрасти?

– Плекати – як квітку !
Повірте – воздасться !..
Досконалик

Такий ти є! Ти – дурник-досконалик!
Тобі потрібно, все щоб співпадало?
Усі розходи – пишеш під копірку.
Не розрахуєш все:
падіння зірки,
політ лелеки над липневим полем,
грозу й веселку – і мінливість долі...

Рахуй хвилини радості п’янкої –
і світ – удосконалиться тобою!
Втома

Трішечки – в сторону,
трохи – набік.
Важко стояти завжди попереду.
Очі – утомлені, голос – притих,
хвилями землю колише нетвердо.

Трішечки – тиші,
трохи – душі.
Важко дзвеніти струні безперервно.
Може, врятують і вас ці віршí?
Слово світає, коли серцю – темно.
Сивий дід

Цей сивий дід.
Красивий дід.
А був –
високий хлопець гарний.
Тепер –
ячить попід парканом.
Випрошує на хліб.

Але – та що нам всім до нього?
Га?
Співчуття і допомога?
Ми впевнені –
нужда нас не застане.
Колись так думав – сивий дід,
отой, що нині – під парканом.
Ангелу

Розпруж мої плечі,
розмруж мої очі,
мій ангеле добрий, –
змінитися хочу!

Візьми у долоньки
дрібненькі сльозинки.
Віддай їх у небі
біленьким хмаринкам.

Промінчиків світлих
візьми мені жменьку...
Й блакитного неба –
в нагрудну кишеньку...

Мій ангеле добрий,
мій ангел ласкавий, –
за душу молися
в небесній оправі...
Буде

Весни чекають люди,
а все мрію – осінь.
Всі кажуть – радість буде.
І я говорю – сум.

Усе на світі буде –
усе, чого попросимо.
Усе. І радість серця.
І тихий смуток дум.
Осіннє

1
Так жаль за літечком –
бо сонечка нема.
Ще тільки серпень –
а дощі розкисли.
І кожен день нас
холодом пройма,
осіннім настроєм,
осіннім змістом.

2
Сонцепоклонці
вклоняються сонцю,
правлять жертовну месу –
жертвують золото,
сонце любові
осінній красі
воскреслій...
Осінній красі
небесній...

3
Диво! Красуне!
Ти – моя усмішка,
Ти – моя радість і злагода з світом.
Не облітай, не згасай, ну, побудь іще!
Не поспішай ще у вирій летіти...

4
Ти любиш, осене, мене.
Тепло твоє – як руки в мами –
таке ж бо ніжне і ясне,
таке ж бо мудре і ласкаве.

5
Осінь – наче перший поцілунок –
несміливий, трепетний, п’янкий...
Осінь – наче долі подарунок,
світлий , несподіваний, тремкий...
Акварель

Подивіться –
вікно “запотіло” –
і сталося – диво!
Краєвид за вікном –
дороге полотно,
аквареллю залите уміло.
З електрички

Приїхала. Така сумна-сумна.
– Що сталось, донечко?
– Нічого, мам. Весна...
Упертою зеленою травою
посеред лютого
(але ж яке тепло!) –
дурненьке серце рвалося на волю,
хоч трошки – сонця!
І морозом попеклось.

А вірші –
ясновидні! –
знають,
що буде далі.
Й до землі вертають.
Орда

Думки, думки – насядуть, як орда,
столочать розум – і обпалять спокій.
Горить вогонь запалених страждань –
до білого розжарить біль глибокий...

А ти не плач – шукай своє, борись.
Сльозам довіришся,
коли вже біль поблідне.
Тримайся.
Будь Людиною.
І Богу помолись.
Душа воскресне – і життя розквітне!
До поезії

Навіщо я тобі потрібна?
Чого мене весь час тривожиш,
живеш в душі – як сонце в вікнах,
і голову мою сторожиш?

Чому ти спати не даєш,
а все являєшся – узором,
чи дивним сном-кольорохором,
і стелиш Всесвіти без меж?

Все глибиш, глибиш в серці сум,
вітри здіймаєш грозовії!
Обсіли душу хмари дум,
і дощ уже тремтить на віях...
Крихти

Я собі не дозволю любити –
ні тебе, ні тебе, ні тебе.
Поділюсь, подрібнюсь – на крихти.
Щастя – небо іще голубе.

А поділені на міліграми
на усіх розділю почуття...
І здригнуся, почувши від мами:
“Щó, дитино, болить?”
Каяттям

я колись відмолю гріхи.
Мліють руки плакучим вербам.
І у небо пливуть птахи.
А подрібнені крихти – вмерли...

... А розділіть на крихти сонце –
то тільки пил. Отруйний стронцій.
Дитинство

Приходять у гості
до мене з дитинства казки,
пісні про дельфінів,
про ліс і про теплий дощ,
летить попід хмарами олень –
(бо мрії дзвінкі!!!),
а ми босоногі
для дощику варимо борщ.

Крадемо порічки і ябка
в чужому саду,
збираєм хрущів
і купаємось в теплій ріці.
Й не треба ще віршів,
бо світ нам дарує красу!
А вся його ласка –
у маминій теплій руці.
Хмаротерапія

В електричці три години – хмаротерапія.
Не для кожної людини –
тим лиш, хто зуміє
подивитися на небо,
як на синє море,
в ньому радості напитись –
і забути горе.

В нього вчитися високим
і красивим бути,
душу тихо воскресити –
і себе збагнути.
Пора

Моїй доні –23.11.2004
Дівчинка сіроока – незнайома.
Неформальний лідер. І поет.
І картатий шарф – як у гнома.
Й над чолом –
кошлатики
дред.

І несе в наплічнику
стиглі фарби
і рулони сонця
жовтогарячого!
Черевики
із глибокими карбами.
Стрічка вибору –
геть не дитячого!

Так уважно дивиться. Як сумління.
І готує місту велику повінь.
Дзвін над містом.
Бо це покоління
вибирає –
бути
надіям сповненим!!!
Високе небо

А небо – високе.
Воно собі небо та й небо.
Високе і чисте.
Стоїть і нікуди не йде.

І ластівки бистрі,
і хмари, і білі лелеки
літають у ньому.
А небо завжди голубе.

Величне й високе,
що вже аж душа завмирає!
І думка летить –
а немає йому кінця...

А небо над світом
то сонцем, то місяцем сяє –
як мрія найвища,
як втілений задум Творця!
Заспокоєння

Відходить душа
від нервового стресу,
від сварок,
стосунків і пліток –
відходить –
від втоми,
комп’ютера,
диму й прогресу.

У небо задивлена –
серце підводить.

А небо – воно си-ньо-ви-дне...
А хмари – то цілі міста.
І там куполи – як молитва.
І сонячний сяє вівтар.
Пісня про біль

Моїй подрузі
“нечеловеческая сила
земное сбросила с земли.”

1
Від болю – хіба що нарешті розтанути.
Від розпачу – тільки молитися зорям.
Від пустки – не бути,
не думати,
канути
в безодню небес
разом з вітром прозорим.

Мечем блискавиці обвуглене серце.
На сірому попелі дим потанцює.
Хлюпніть же водиці, хоча би відерце.
Врятуйте, бо я у біді заночую.
2
П’ю гіркоту я спраглими вустами –
і від терпкого трунку захлинаюсь.
А гірч лікує – і каміння тане.
І, як в обнову, я печаллю зодягаюсь.

Солодка мить – засліпить, наче сонце:
дивись мигцем, бо ув очах згорить.
І болем очі повні, аж по вінця.
І темрява. Коли б уже прозріть...

Лиш біль гартує порухи чутливі.
Поплач. Поплач. Бо зараз це важливо!

3
Не страждай.
Не боли. Біль відбувся.

А з Голгофи –
до неба ближче...

А Голгофа твоєї любові –
варта віри й Христової крові.

4
А сили – навіть усміхнутися – нема.
Бо вже сама.
Бо вже сама.
Сама.

5
Це – правда. Люди стали убивати
Любов. Її топтали у прокльонах,
і брудом постарались закидáти.
Вона ж все сяяла – ясна і безборонна.

Тоді руками, впевнено й безжально,
(Руками, що складались до молитви!),
без сумніву, спокійно – чорним жалом
струїли. Вистачить.
Нехай уже не квітне.

І занімів, затихнув і поблід
веселий і щасливий білий світ.
Бо квітку зламано – і пісні не лунати.
Й оті – полегшено пішли собі до хати.
6
Усе мине. Це так мудрець сказав.
І після бурі небо заясниться.
Піднімешся. Закінчиться гроза.
А що було – лиш іноді присниться.

7
Знайду для пісні свіжий подих слів,
щоб сяяли, як сонце світанкове.
Щоб в небеса підноситься їх спів,
щоб розквітала голубінь шовкова!

Проллю на землю променем ясним –
їх біль цілющий, радість і страждання.
Й скажу – люби! Усе-таки – люби!
Люби цей світ. І бережи кохання.
Божевілля літа

Божевілля літа –
круговерті сонця –
люди – захмелілі,
очі – в ополонці –
вир бездонний неба –
а душа – купалась
у ріці предивній
саме на Купала...

Каруселі - зáмки,
гірки – хитавиці.
день – як код-морзянка,
так тривожно спиться.
Гублюся в ефірі
радості і дива.
В річці на Купала
я була – щаслива.

Купання на Купала

Ми, як язичеські боги,
купались в річці на Купала.
І розійшлися береги,
й гроза нас сріблом посипала.

І танцювали на воді
перлинки радості і дива.
Ми, як язичеські боги,
були щасливі!
Серпень
1
На схилах літа серпень проступив
і котить яблука з медовим ароматом.
А хмари втратили
блакитність ніжних крил –
і вітерець засумував крилатий.

2
Шкарубка долоня землі,
і пошерхла від сонця стерня,
і зелені жуки-ковалі,
і осіння щедрота дня.

3
Як я мрію – прогулянка в лісі,
тихий шелест, розмірений крок.
У пошерхлому сивому листі
губим залишки всіх думок.
І вдихаємо дзвін осінній,
і, як листя, спадаєм додолу,
і п’ємо небеса оці сині,
й розчиняємось у видноколах.

До Львова розмова

Мій дивний, рідний,
древній і новітній,
шляхетний, ґонористий –
та добрий і привітний.

Яке це диво неповторне –
Львів!
Тут все :
убогість,
велич
і руїна,
І сяючі вітрини
новітніх ґендлярів...
З тобою,
Львове,
вірю в небо синє
і тану в золоті
осінніх тихих днів.

Осінній струм

Ця підтягнута стрункість
і ця строга поважність!
Тут немає півправди,
а тим більше – брехні!
На вітрах срібнострунних
лунає адажіо.
Й наче совість –
пронизливі дні!
Звуки

Є звуки – важкі,
як туман непроглядний, –
і мозок засліплять, і згасять думки.
І тільки мелодії –
(тільки – Вівальді!)
відкриють, що світ –
мов метелик тремкий!

Що є лише мить –
пий її, наче краплю,
як свіжу росу
на бровах у трави.
Мелодія-подих-натхнення –
Вівальді!!!
І світ цей прекрасний.
І ми в нім – живі!
Білі сни

Білі сни – тіні попелу...
Білим смутком потоплені.
Почуття – я ж гасила...
Тільки сни...
Що за сила?..

Море

Море моє – ніжне і зоряне.
В ньому стільки кохання солоного...

Сприйняття

Я музику – бачу.
Картини мені – звучать,
а люди – спалахують, сяють.
в байдужості – тихо мовчать.
Пітьмою у горі згасають.
Магія

Ти магічний,
як хвиля,
мене забираєш у море,
у ясне безгоміння,
в повновиду і місячну ніч.

І, як хвилі,
постійний,
і, наче вода –
невловний.
Світлим струмом
пронизаний погляд –
тужливий клич.
Декорації
1
Швидка й нестримна
Зміна декорацій...
Вагони днів,
що мчать над переїздами...
Цей рух у клопотах –
те ж саме, що й прострація!
Спиніться! Дихайте!
Й купіть собі підсніжники...

2
Життя набуло сталих форм
прісного смаку.
А ти кричиш – реформ! Реформ!
.......................
А все однаке...

Та серце будиться зі сну –
хоча й поволі –
і п’є це небо і весну –
і прагне волі!
Сині чари

А я із тих дресирувальників,
що з ласкою ідуть на звіра.
То й ходжу – в замах,
не в начальниках,
бо я – Любов і світла віра.

Навіщо зуби й кулаки,
тяжких очей свинцеві хмари ?
Мій світ – весняний і дзвінкий!
В нім – неба й річки
сині чари!
Жовті тюльпани

1
Жовті тюльпани –
сонячні панни –
в танці до сонця
руки постануть!
Сонячне марево,
листя зелене –
ти закохався,
мабуть, у мене?

2
А танець їх нині –
зовсім відмінний
від учорашнього.
А день сьогодні –
тихий і дивний.
Сніг розтанув.
І небо – вище іще!
А весни – ще один ковток
додає життя в мою долю.
Мріям – сил додає,
сяйва зірок
і ритму – “ a la espanjole”!!!
Прозора ваза

Прозора ваза
в березневому вікні.
П’ють воду усмішки
з зеленими бруньками.
Немов та гілочка –
такі у мене дні –
до сонця тягнуся,
але довкола – рами.

Усе – обставини,
умовності і звички.
А ти – так дивно! –
хочеш в холод неба?
Красою щирою
оті бруньки розквітнуть!
Щоб світ засяяв –
в цьому є потреба!
Іній

Краса мереживна – так біло-біло ткана,
краса кришталю, сяйва і небес.
Це, може, показ від Пако Рабана?..

Бентежне диво –
іній –
і –
з туману...

Як з болю –
мужність...
Як Христос
воскрес...
Чаклунка

Може,
я якась чаклунка,
і тебе причарувала ?
Може,
я тебе, коханий,
диво-зіллям напувала ?

Так, ти пив – і пив досхочу
поцілунків моїх трунок ...
Задивлявся в карі очі
найсильнішої з чаклунок!

Правда,
я якусь магічну
відчуваю в собі силу –
бо люблю тебе, коханий,
бо мене ти любиш, милий ...
Зірка

Дайте поплакати –
дайте поплакати
і розчинитися в морі солонім,
дайте побути – собою – усякою,
дайте зануритись в щастя і в горе.

Як покохала –
зіркою стала, –
в сяйво долонь
так щасливо летіла!
Радістю,
втіхою
стати хотіла.

Стала лиш
опіком –
серця і тіла.

Молитва за траву

Мені уже і віршів не зосталось –
сховались в осінь, зимно на душі.
Як жовте листя – почуття злітали...
І їх у землю всмоктують дощі.

Травиночко! На тебе вся надія!
Лиш ти зелена вперто так ростеш.
Ти сходиш з бруду, де стоптали мрію,
живеш – і серед холоду – живеш!

Дай Боже сили, як траві зеленій,
таку ж мету і правду в серці мати –
єдине сонце у своєму небі –
щоби крізь зиму – знову проростати!
Осіння липочка

Оця ось липочка –
така цікава дама.
Їй, може, за...
Та серцем молода.
Струнка фігура.
Що там мелодрами –
від них лиш скроні
в золотих слідах.

Все розуміє.
Просто не здається.
По моді спідничка
і зачіски фасон.
Дарма, що холод.
Є гаряче серце.
Листки – як радість
світу в унісон.

З дощем і вітром
зміниться потрохи.
Купила хну, а потім – і бордо.
Вона щаслива. Поруч йдуть епохи.
А таємницю не збагнув ніхто.
Листопад
1
За вікном –
осінні
темні краєвиди.
Листопад.
Прелюдія життя.
Що – зітліло,
що – бруньками зійде.
Все по правді –
Небо
й
Небуття...

2
Зґвалтована осінь ще схлипує тихо...
Морози і сніг несподіваним лихом
обдерли усі золоті подарунки....
І сумно на серці від того грабунку...

Осіннє зачаття

Це не біда, що холод і сльота!
Ви придивіться – це звучить органно
новітня музика, грядуть нові свята!
Життя неспинне – і весна настане!

Погляньте – вже! – бруньки, ті, молоді,
тихенько причаїлися на гілці...
Їм дощ співатиме свої сумні пісні,
заграє стиха вітер на сопілці.

Як в лоні матері малесеньке дитя
сприймає світ і сили набирає –
так у бруньках – продовжиться життя!
Зачате в осені – це таїнство триває!..
Основи
1
Загублені думки,
утрачені пориви,
пусті хвилини,
вбиті – просто так!
Господь життя створив –
таке ясне й щасливе!
А ми його змінили –
знічев’я – і щосили...
В спітнілій жмені –
держимо – п’ятак!

2
Що складає основу життя?
Будні, яких так багато,
(і хліб нам дають насущний)?
а може, усе-таки – свято,
радість, пронизлива совість,
мрія – любов крилата?
Що нам дає основу
дихати, жити, літати?
Доля

Які неспинні каруселі долі –
Американські гірки – вверх-униз.
А правда все така ж – і боса, й гола.
Себе обманюєш –
то й з відчаю тремтиш!

Терпіти далі?
Пошепки брести?
І прясти нитку з кольором страждання?

Магнітом радості
й любові станеш ти!
І цвітом папороті!
Й дивом!
І коханням!
О, як це красно!

О, як це красно,
о, як прегарно,
коли сміється
весняний вечір.
Ну, подивіться –
вершиться тайна:
трава розправить
зелені плечі,
трава підійме
зелені списи,
втечуть за море
зимові сни.
А промінь сонця
у злоті й блиску
купає в небі
красу весни!

Про подарунки

1
А як потрібно – крапельку тепла,
усмішку сонця, завеснілі очі!
А як потрібно для душі – добра,
бо серце завжди лиш любити хоче.

2
Даруйте радість, квіти і весну
і будьте щедрі на добро і ласку.
Нехай життя розбудиться зі сну –
і світ повірить у весняну казку!

3
Подайте –крапельку любові!
Подайте – крапельку душі!
Подайте – тихе добре слово!
Прийміть в дарунок ці вірші!
Весна

Яка ж вона нестримана і юна,
яка жива, бурхлива, бунтівна!
Біжить і сяє, і дзвенить на струнах –
ця зелен-сила, магія-весна!

Неясно бродить,
будить кров загуслу,
й бажання збурює,
і струменить водою,
й бруньки розпукує,
й додому кличе буслів,
і в небо мчить
зеленою травою!
Епілог

Як талісман удачі –
Вам вручаю
Цю “Першу заповідь трави”!

До сонця прагніть!
Будьте – лиш собою!
І не схиляйте голови!

Дякую за перегляд творів!



Другие материалы по теме

Додав: virchi (25/02/07) | Автор: © Василь
 
Розміщено на сторінці: Збірки поезії, поеми, Поезія Долик Любові
 
Переглянули твір - 4960 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
avatar
1 karas • 19:28, 16/07/13
А як потрібно крапельку тепла... Так тепла душі , тепла слова . Я б також більше друкував, але сам себе покритикувавши - весь час повторюю треба доопрацювати.
Подайте крапельку любові - правильний коментар , це також підтримка , допомога. Я б друкував і навіть "слабонароджені" твори , але нажаль , ніхто конкретно не вкаже де і як виправити , може навіть і підкаже рифми , ритми , але є такі нюанси , що невідомі і більш сильнішим метрам поезії... А вони б могли поділитися - крапелькою любові своїх знань.
отож - даруйте радість , квіти і весну - також щирі , душевні слова , може сповнені критики , але щирої і конкретної , може сповненої радості - бо хтось може ще краще від мене ( чи будь кого іншого ) написати , то жтреба радіти , що народжується нова краса , а не бути заздрісним , з того що хтось має більше здібностей чи талантів...
avatar
0
2 iv-ann • 18:33, 16/08/15
Слова сягають глибини душі
одні почують , інші позабудуть ...
Чого так буває ?


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


             Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
Пароплав
00:01:53

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz