викинь мій день народження з потрісканої руки я ненавиджу вигляд і запах твого молока мені горлом ідуть слова розлітаючись на шматки передавленим криком лишаються на щоках
білі ватяні коні… бюстгальтер набряклий від мук незагоєних соків у біль утрамбованих фраз поклади мене навзнак і швидко забудь і чому у палаті так холодно де кочегар підарас
огорни мене ковдрою суко прокинься не спи нам з тобою лишилося трішки: радій і дзвени постирай із лиця мого рештки своєї краси я мужик я порода я зв’язане серце війни
заведи собі хахаля справте хатину живіть збирай свої овуляції у чорні записники не сци: заживе твій недбало зашитий живіт викинь мій день народження з потрісканої руки
Ви знаєте, прочитавши такого вірша, жінки не захочуть народжувати. Невже все так страшно? Для мене, особисто, народження дочки - найкращий спогад у житті.
Форма - бездоганна, римуються слова, узяті із різних частин мови - це теж плюс, вчитимусь у Вас римуванню, а то сам текст... Ні, це не критика, просто моя думка, коментар, після прочитаного... Такий він холодний, болючий, важкий... Та поезію кожен сприймає по-своєму.
НАПИСАНО СУПЕР , бо аж тепер всі визначили значущість автора , але так на відмінно ніхто і не оцінив . Мабуть тому що така поезія вражає прямо в серце і треба шанувати такі поезії і вчитися !!!!!!!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
