Анна Малігон, 30-11-2009 Якби я була не твоєю, носила б червоне хутро, купила б великий акваріум, пізно би прокидалася, слухала б Лару Фабіан, їла б заморські фрукти, довгий диван продавлюючи. Ось і прийшло: рукавичка відрощує пальці, Наша дорога кричить ліхтарями спілими. Наша дитина із мене витягує кальцій. Окрім ключів, ми нічого не маємо спільного. Якби я була не твоєю, у мене була б червона сім-карта, усе чікі-пікі, усе по контракту і вдосталь. Якби не для тебе – була б я успішна й цицьката і мала би де в чому досвід. А нині – ступаю по сріблу босою, тонку металеву музику ніби притишую. А ти забавляєшся боксом і Босхом, і фарби густішають. Наші дерева старіють. Їм більше рости несила. Військо – поховане. Замки піщані – повалені. Коли я була не твоєю… смішний сарафанчик носила, і ти в перехрестя бретельок тоді цілував мене.
|