Сніг не здужає тримати твої сліди, і вони розсипаються, кожен крок розпадається на мільярди прозорих крупин, і якби я могла назбирати твоїх слідів, приворожила би тебе міцно і незворотно... Ти смієшся, знаходиш ниточку на моєму светрі, тягнеш її, - і я по-дурному щаслива: тягни, тягни сміливіше, не відпускай! Розплітай мене, я й так не була живою... Тільки потім сплети по-новому, на свій смак і розсуд. Я не знаю, чи існує така мелодія, що може цілком передати мої хвилювання від твого дзвінка... Я б купила ту музику за будь-яку ціну, оселила б її в телефоні, - хай живе і зростає. Жінки, як золото, дзвінко йдуть тобі в руки, але більшість - крізь пальці... І тільки одна має щастя щоранку випускати тебе по краплині. Чому ж не розплів до кінця? Не пустив?! ...обір..ва..ла..ся нитка.
|