Тремтіло на очах невиплакане горе.
Скорбота на вустах.І сум блідим чолом.
А погляд промовляв тривогою і болем.
Здавалась пташкою зі зламаним крилом.
І раптом видалось,що сум сповив дорогу,
Що впав холодний сніг на голову її.
Вмирали на губах якісь слова убогі,
А стиснені вуста лишалися німі...
Бо що пусті слова,наївні і безсилі?
Що в люті холоди лахміттячко старе...
Бо слів таких нема,щоб горе розтопили,
Бо тільки час колись те горе перетре!
...........................................................
Потворна,чорна ніч наклеїлась на вікна
І вітер шматував роздерті небеса...
І плакав я ту ніч.Безпомічно і гірко
Квилила стомлена,збентежена душа.
Серпень 1988р.
| 
у Вас 
0
