В нас дощем змиває листя із асфальту І відблискують будинки темно–жовтим, Роблять ластівки своє останнє сальто. Ти колись цьому раділа, А тепер... Хто ти?
Ти про осінь не згадаєш, як раніше, Але інколи в душі беруться ноти, Що примушують тебе писати вірші Підсвідомо, ностальгічно, А тепер... Хто ти?
Ностальгія відмирає поступово, Вже й листи не відсилаєш щосуботи. Чи "Люблю” вже стало словом іншомовним? І побачиш — не згадаєш, Бо тепер... Хто ти?
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn: Що це Ви, пані, таке кажете? Ви могли насолоджуватися і тоді, коли я публікував мої вірші. Якщо б Ви хотіли. Варто було просто не читати моїх. Мої вірші аж ніяк не можуть перешкод
leskiv: Цікаві думки. Але не всі люди такі безстрашні і наполегливі в молоді літа. Я часто намагалась пробивати чолом стіни. Чоло розбивала, а стіни стояли непорушно.
у Вас 
0