В ПУСТЕЛЬНІЙ ОГОРОЖІ

В ПУСТЕЛЬНІЙ ОГОРОЖІ

В пустотах пустка блисками не грає

І подих свіжий до плоду не несе,

Цвіт забравши в пустоти загортає,

Де без сонця умертвляється усе.

Та ми туди, чомусь усі несемось,

Підхопившись спозаранку без чуття,

Крізь марево несамовито рвемось,

В пекло колотнечі, в пекло каяття.

Змінити путь, на це часу немає,

Де кожен крок зрозуміле підійма,

Суть доспілу в пустоти начиняє

І в тілі кров вже пульсує недарма.

Та час ганьби, іде у ті пустоти,

Затиснув волю, зухвало норовить,

Запізній стогін гонить у чесноти

І до скону в гніві судищем сидить.

Дзвін що б’ється за правду ясночолу,

З пустот уже прорватися не зможе

І рабський крик що кволий без визволу,

Вкотре втихне в пустельній огорожі.