ЛЮД ЗІБРАТИ В СТИГЛЕ КОЛОСІННЯ.

. . ЛЮД ПОЗВАТИ В СТИГЛЕ КОЛОСІННЯ

Та люд уже давно забув про страх,

Бо жити хоче, днем лише сьогодні.

Чия рука, чий гнів зламає жах,

Для запалу вони стають холодні.

Мов душа в душі його не рідна,

Яка тихцем пішла за грань не хочу.

Немов транзитна, душа безплідна

Без волі вже не дише, не тріпоче.

Здається дух здумав до світання,

Думки з’єднать над старими горбами,

Почувши там дзвонів калатання,

Яке за мить розвіялось ярами.

Трішки політав, зігнула втома,

Забув печаль, згадав про воскресіння,

Йде у люд який сидить удома,

Щоб позвати всіх в стигле колосіння.