Я чую, я скрикую, я задихаюсь, Під свавіллям і під жадібним диктатом, Свідомістю скупою, я в них вглядаюсь, Чим би їх, яким би дотиком дістати.
Схилюсь, зігнусь, переповзу на інший бік, Думка ця, запанувала в цей неспокій, На тій дорозі, хід в тривозі, там тупик, А за ним, пік свавіллю і глум глибокий.
Все оце, повз мене раптом пролетіло. І в зловісні тропи врозтіч розповзлося, Зникло враження, маячить не схотіло, Світло впало, потім знову піднялося.
Колючий спазм і згасаюча надія, Імлу і млість, на клич міняють позивний. Сваволь стрясається, з рухами чадіє Диктат зліз з п’єдесталу, тихий і чумний.
Є речі які нам важко "дістати" погоджуюсь з Вами Останній рядок вірша підняв настрій, це наче вилиті переживання з добрим кінцем. Дай Боже щоб так і було
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
