НІБИ ТА ДРІБНА МУРАШКА

НІБИ ТА ДРІБНА МУРАШКА

 
Від верхів несподівано і рано,
Спалахи нудьги, лживі і шалені,
Уже без страму, як глибокі рани,
Палять душі, які стають варені.

 
Нудить бажання, в черепку ілюзій,
І задум у судомі, як той дивак.
Змішались всі і недруги, і друзі,
Де кепкує, лише зграя розбишак..

 
Така хвороба нахабно напролом,
Щодня такої не придумать кари,
З верхів заслана, насичена жалом,
Несе інструкції та циркуляри.

Від неї вже, скільки мовлено речей,
Що голосом принад стократ голосять,
Зір поцупивши чужий від злих очей,
Слизьке ведіння роздивитись просять.

 
А воно, ніби та дрібна мурашка,
Під себе і до себе горне диво,
Промити очі залишилась фляжка,
Щоб спалахи нудьги залити живо.