Всього коментарів: 6
Порядок виводу коментарів: 0Спам 1 oduvan4ik • 23:36, 31.10.2012 [Лінк на твір] Все ніби в лад, та сходи молоденькі, Утоплені по горло у багно...- На жаль,так воно і є,пане Іване... Злободенна тема. 0Спам 2 Davudenko • 10:21, 01.11.2012 [Лінк на твір] п. Наталя. Дякую Вам за розуміння ы щирий коментар 0Спам 3 Koshkina • 17:46, 01.11.2012 [Лінк на твір] Злоба цвіте ...І її всю не викорінити .. дуже жаль... 0Спам 4 Davudenko • 10:10, 02.11.2012 [Лінк на твір] дякую п. ІРИНО 0Спам 5 malovana • 23:42, 02.11.2012 [Лінк на твір] людину живить надія 0Спам 6 Davudenko • 10:43, 03.11.2012 [Лінк на твір] п. ТЕТЯНА. Сердечно вам дякую за високий рівень довіри.

Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі

ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")

***Бо Ти - мій Творець, а я Твоя дитина!!!***

leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

...там часто палає вогнем не хмиз, а той, хто бажає щастя...

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect

***більше й не обирай мене***

leskiv: respect

Спогади...

leskiv: Щиро дякую. s-7

Форма входуу

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК

(міні-чат)

АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
Instagram,
Viber: 0680839579
E-mail: vagonta@gmail.com

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА

МИ НЕПРОСТО КРАЙНІ

МИ НЕПРОСТО КРАЙНІ !

Зерно добра, засипано в загати, Душа сама злітає до вершин. Плечем підперли радощі і втрати, Зігнавши привид кривди і гонінь.

У лавах перших, ми непросто крайні! Коли вертались до своїх доріг, Живили рухи, як рослинки ранні, В єднання клали наче оберіг.

Нараз обійми впали наче злива, Заливши слід нічного каяття, Линя невдячна думка полохлива, Свій сумнів відпускає в небуття.

Злоба цвіте прощальною журбою, Її сльоза спіткнулась об поріг. Сміття забравши спогади з собою, Смердючий сніп толоче на дворі.

Все ніби в лад, та сходи молоденькі, Утоплені по горло у багно, Молімось їм, як матінці рідненькій, Поклавши в душу золоте зерно!

Зерно добра, засипано в загати,
Душа сама злітає до вершин.
Плечем підперли радощі і втрати,
Зігнавши привид кривди і гонінь.

У лавах перших, ми непросто крайні!
Коли вертались до своїх доріг,
Живили рухи, як рослинки ранні,
В єднання клали наче оберіг.

Нараз обійми впали наче злива,
Заливши слід нічного каяття,
Линя невдячна думка полохлива,
Свій сумнів відпускає в небуття.

Злоба цвіте прощальною журбою,
Її сльоза спіткнулась об поріг.
Сміття забравши спогади з собою,
Смердючий сніп толоче на дворі.

Все ніби в лад, та сходи молоденькі,
Утоплені по горло у багно,
Молімось їм, як матінці рідненькій,
Поклавши в душу золоте зерно!