ЩОБ В СІРКА ОЧЕЙ НЕ ПОЗИЧАТИ
Бездомному у лузі справжній рай,
Наче він для нього Богом критий.
У ніч спокус і дива повен край,
А йому то що - сон треба ситий.
Над місяцем сяють зорні ночі,
Там же просвіт на окрайці неба,
Від якого враз прозріють очі,
Як проснувся ранок вже без тебе.
Як за мить, бездомним ти лишився,
На землі своїй чужий віднині.
Засвербіло гнівно поклонився,
Так пішов нізащо в ночі сині.
Хто домівку смів твою забрати,
На вітер так, все життя пустити.
Де тепер, те сонце зустрічати,
Щоб від нього душу відігріти.
Щоб в сірка очей не позичати,
Де горить, де пече,треба знати.
Не для того світ дала нам мати,
Щоб віддать тому, хто хоче взяти.
| 
у Вас 
0
