Я сотні раз проходив мимо тебе, Без звад як є, до сонця, до свободи. Багато раз мене вкривало небо, На ніч, не маючи твоєї згоди. Минулого свідоцтво незабутнє, Від доріг своїх, що мали почуття. Безмірне торжество моє майбутнє, Мій світ узявши понесло на життя. Крізь пал огню, крізь вкриті димом далі, Ішло до мене, від рідного тепла , Моє життя, крізь болі і печалі, Несло із цвітом, що матінка дала. Нараз усе зійшлось по заповіту, На щастя й радість, від тисячі думок. Піднявши в небо пісню оповиту, Таку рідненьку, як мамин голосок.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Пронизливий вірш про жахи нічної атаки, що розкриває глибину травми людей, їхню лють на російського фашиста-окупанта-ката та значимість Києва як серця нації, яке ворог намагається вбити.
virchi: Відчувається, що питання не повсякденне - обставини змушують думати про від'їзд. Але серце кричить проти. про тих, хто навіть у найважчі часи не може покинути Батьківщину. Така вірність зем
virchi: Точно підмітили - "сусід спостерігає, бо не їх вбивають". Поки горить не в їхньому дворі, можна спокійно дивитись збоку, а ще болісна правда про егоїзм міжнародної політики.
у Вас 
1
