САМА  ТИМ  ЗМІЯМ  ВІДДАЛАСЬ

Слова  зміїні  від  них  сичали,
Повзли  прицільно  у  серцях  пекли.
За  душу  брали,  про  змія  дбали,
Та  суть  людську  змінити  не  могли.

І  знизу  лізли,  наверх  злітали,
Усі  в  мороці  темні  та  сліпі.
В  такому  злеті,  про  змія  дбали,
А  люд,  як  колос  стиглий  у  снопі.

На  зерні,  свій  розум  обіймає,
На  діло,  закони  справедливі.
Що  пече,  крізь  сито  просіває,
Що  цвіте,  бере  на  дні  щасливі.

Де  змій  отой,  чи  потайна  змія,
У  темноті,  схожі  на  пожертву.
І  мова  в  них,  їдка  сичить  чия  ,
Що  має  душу  на  слово  мертву.

І  що  то  є  -  людство  розуміє.
Невже  воно,  приходе  звідкілясь.
Чому  людина  -  що  все  уміє,
Сама  за  так,  тим  зміям  віддалась.