НА ПОЛІ ЗЛА Й НАРУГИ Завжди в чужім ярмі, завжди в неволі. Так тяжко квіт наповнити медами. Хто має хліб, хто оре зяб у полі, Хто тіло й руки коле остюками. Там час його поспілий скарб чатує, І щедрий в злоті колос доглядає, Та хліб в коморі бідність не рятує, Судьба її чужу нерівність має. Вона внизу, від вічного зусилля, До висоти добратися не може. Забула сміх, добробут і дозвілля, Завжди в ярмі ганьба її
тривоже. Ще є судьба, що світ
зміїний бавить, Що коровай у кубла щедро носить. Низи паплюжить, на коліна ставить За те, що низ її пестливо носить. Завжди в ярмі, ти робиш до нестями, Працюючи на полі зла й наруги. Цвітінь твоя не повниться медами, Огорнута у тьмі обману й туги.
А з іншого боку п. Іване чим тяжче дається, тим більше цінується. Тому і цінностей і "низів" (а я саме туди вимушена і себе приписати)- більше цінностей справжніх, природних.Не босоніжки із дорогими камінцями, а свіжий окраєць пахучого, чесно заробленого хліба.Ну і що,що не"від пуза" за те з гідністю, і совість не мучить. Дякую щиро за вірш
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Кричать у вічі: «Слава Україні», Та, як чорти, в Вальпургієву ніч Танцюють нишком на чужій руїні, Обіцянками скріплюючи клінч… Правдиво сказано...Підтримую.
та
у Вас 
0
