БАЖАНЬ ВІТРИЛА НАПИНАЄ

БАЖАНЬ ВІТРИЛА НАПИНАЄ

Моя бажань встелила щільно душу,

Жалю клубок до серця не пуска.

Порив в замку, його відкрити мушу,

Як не подобу стислу у мозках.

Прийде та ласка, що плекала мати,

Відкрита чиста волі наче дар.

Росистий квіт почне кругом квітчати,

Струмки журбу загасять як пожар.

Шалений зліт вітрила напинає,

Моя бажань неначе сивина.

Крізь одсвіт сонця в небо поринає,

Спішить, спізнилась від турбот вона.

У руслі віку я, шукаю згоди,

Ліворуч радість, справа новина.

Навколо квіти нагідки природи,

Густі тумани, доли й низина.

В уламках дол, нелегко відшукати,

Де пливе їх спільне вболівання.

Чи є в них ласка, що плекала мати.

Що зціляє лихо і страждання.

Їх біль ніщо, коли повія зрада,

Мою бажань всю знищує вночі.

Чужа велінь, лиха принада – влада,

Заносить вгору зголені мечі.

Моя бажань в мені немає впину,

Зневіру геть - хай віра возсія!

У серці, не спинити крові плину,

На крилах волі знов бажань моя!