ХТО ПОВІРИТЬ, ЯК ВОНО МОВЧИТЬ
Хіба буває чародійна дійсність,
Ясні її не скривджені світи.
Де воля ніжить незбагнену дивність,
Яку жадає серце осягти.
Затихне спомин ніби все забуде,
Невірне світло знайде у житті.
І до зеніту в нього світоч буде,
Неначе правди пам’ять в забутті.
Ховає всі дороги у безмежжя,
Життя нелегке в долю поверта.
Два кроки уперед і знову межі,
Де скрізь привична наша простота.
Що змішує ведіння дивним чином,
Жадану волю у нежданий плач.
Од відчаю йдемо, куди ми линем,
Можливо воде нас чужий світач.
За все на світі, ми платили добре,
Дивитись вміли розуму не вчить.
Як горимо то серце в нас хоробре,
Та хто повірить, як воно мовчить.
| 
у Вас 
0
