ТА ВСЕ Ж В ДУШІ З*ЯВИЛОСЯ ВІКНО

ТА ВСЕ Ж В ДУШІ З*ЯВИЛОСЯ ВІКНО

Хрипіла в грудях злоба нещадна,

Тягнувши глум в стогоні зубами,

Ох ця ганьба, будь вона неладна,

Конає в тілі на сміх віками.

Страхи самі сіли на гризоту,

Зникає лад в душі одна біда,

Кидає в піт визвавши ікоту,

Таку що й досі голову гойда.

Тріщало діло, униз сповзало,

Суття життєве лізло у багно,

Світло гніву в ночі загрузало,

Та все ж в душі з’явилося вікно.

Яке нараз вікрилось з таємниць,

З небес зору видиво вернуло,

Життя живе поки не впало в ниць,

За мить свіжим подихом дихнуло.

Час настав йому б на ноги встати,

Просвіт той від задухи зберегти,

Ганьбу позбутись, злобу прогнати,

Й суття з колін піднять допомогти.