красномовно мовчиш,
як зима,
люта й німа,
холодна
і вперта.
все живе
спішить
розкотитися
по кутках
і чим швидше
вмерти…
небезпечно мовчиш,
як льодяна пустеля,
як холодна постеля
чужа…
смертоносне
лезо ножа
думками алмазними
точиш
зранку й до ночі –
щось
убивче
сказати хочеш
третю добу
до ряду…
то кажи…
оксамитової
принади
до жала
пекучого
не вигадуй…
кожне слово
закличне,
над силу
оптимістичне,
розбивається вщент
об ворожу
тишу –
об крицю і лід,
мерзлотУ вічну,
розсіюється
в білий
морок,
у сірий
вогкИй
туман –
нема…
в куточку,
згорнулась
клубочком –
безшелесно
сиджу.
на словах,
живих
і теплих,
правічних,
як на зернах
магічних,
тихесенько
ворожУ…
чаклую
на долю
свою
й чужу:
як не кинь –
падає
перевернутий хрест…
не амфібрАхій…
не анапЕст…
пОсеред ночі
невидимий Хтось
ледь чут-но
постукав
мені у вікно –
темно-о-о…
і лячно-о-о…
до звістки:
таємний знак…
якось воно вже
розрОдиться,
мабуть,
біле твоє
мовчання –
так
чи не
так…
О який цікавезний твір, Валентино...інтригує і вабить наростанням динамічно-смислової лінії.
" куточку, згорнулась клубочком – безшелесно сиджу. на словах, живих і теплих, правічних, як на зернах магічних, тихесенько ворожУ… чаклую на долю свою й чужу:" - це взагалі вразило!!!!!!!!!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
