"розпачливо і ... оптимістично"... -- люба пані Оксано! проникливо, що тут скажеш... сказали дуже точно... інколи називаю себе "песимістичною оптимісткою"... і не тільки в поезії..
Мені здається, що усі поети "обронені з-під неба випадково", але що поробиш, життя проходить у цьому світі. Поезія гірчить невловимою ностальгією за пунктом призначення, до якого вас не доніс бусол. Дуже гарно!
"...Поезія гірчить невловимою ностальгією за пунктом призначення, до якого вас не доніс бусол..." -- люба Katya! Ви побачили душу... приховану природу цієї "речі" поетичної моєї... Так щиро вдячна Вам за коментар і за глибину сприйняття... за читання поза "картинкою"... хай Вам Бог сприяє у всіх справах Ваших, і в Творчості...
дякую Вам, любий Капітане таємниць підводних! щаслива знати, що і на дні океанському у мене є щирі і симпатичні друзі! стосовно натхнення -- то це у нас з Вами процес навзаємний...
дякую, люба Мурашечко -муДрашечко... тепер оці слова Ваші назавжди поєднаються в серці моєму з тим "Буслом" моїм... дякую ще раз за світло тихе і чисте душевне Ваше...
Мабуть всі ми,творчі,трохи не від світу цього...А Ви,така чуттєва і багатогранна душа,тим більше.Тужливо так...Проте,краще усвідомити і прийняти свою сутність,аніж прагнути пристосуватися до умовностей цього світу.
любий Одуванчику мій, інколи, а то й частенько, і не проти б, ніби, пристосуватися якось до умовностей тих, але ж не виходить... от і виходить те, що вийшло... дякую Вам! і за увагу, і за розуміння... а щодо нетутешності поетів, то є така гарна легенда: колись, коли у світі все належало всім, почалися суперечки, бо інколи двоє хотіли взяти собі одне і те ж... врешті, звернулися до Бога з проханням розділити їх по справедливості вищій... Бог сказав: ось вам доба часу, оберіть кожен собі своє і буде так по слову завершальному моєму... і почалося: оратай вибрав плуга, воїн -- меча, філософ -- мудрість, гончар -- глину -- і всі отак... а в цей час Поет якраз гостював у Бога в чертозі Його, вони попивали чайок з м"ятою, сидячи під кущем винограду, і вели розмову про Вічність, про Любов, про Творчість, про... врешті від землян прийшла делегація і повідомлено було, що всі все собі у володіння обрали... "Все розібрали, -- спитав Бог, -- нічого безхозного не залишилось?.." "Все", -- відповідь була. "Добре, -- сказав Бог, -- хай буде так!.." і делегація відправилася додому... після іще пари чашок чаю Поет наразі схаменувся: --Господи! вигукнув він, але ж поки я гостював у Тебе і ми пили чай, розмовляючи, -- там, на землі, по волі Твоїй уже все забрано, там нічого не залишилося -- а як же тепер я?! як жити мені тепер на землі, нічим не володіючи?" -- Справді... -- сказав Бог -- але я не можу вже відмінити рішення свого... ну добре, зробимо так: хоч на землі ти нічого й не матимеш, ЗАТЕ! -- можеш будь коли, як тільки захочеш, приходити до мене і я завжди радо і з задоволенням ГОВОРИТИМУ з тобою...
Потомлена від лету, Від фальші та зневір, Сумна Душа поета Торує шлях до зір. Оточена сліпцями, Бажаючи прозрінь, Блукає манівцями, Кидає в небо тінь. Втікаючи від скверни І від облуди слів, Шукає Правди зерна На грішній цій землі. У прагненні до раю, У тисячах згорянь, Щоразу зазирає За незбагненну грань. Іде у невідомість, Назустріч злим вітрам, До витоків, додому, У свій небесний Храм. Лиш там – у світі істин, Де янголи живуть, Знайде нарешті пристань І власну світло-суть...
Душа моя обвітрена, Обвуглена, обдощена, Яскравою палітрою Веселок запорошена. Із крилами обдертими, Які грішать і каються, До сонця розпростертими, Що зір ясних торкаються. І росами, мов перлами, Сіяють в Божій милості, З оголеними нервами, Що хворі надчутливістю. У битвах пошматована, Знекровлена, обпечена... Та небом зацілована І на любов приречена!
Знову морок ліг на плечі, Ніч – то час душі розп'ять, Час для свіжих самозречень, Недописаних міжрядь, Недомовлених освідчень, Пошматованих сердець, Як вужем у душу відчай Заповза в глухий кінець, Час розвіяних ілюзій І нав'язливих примар, Коли друзі – вже не друзі, Обезкрилений Ікар, Час на пошук вічних істин І божественних начал, Коли думам надто тісно, Слізно скапує свіча, Коли янголи іскристі Обіймають крильми нас, І поет, немов провісник, Проника крізь простір-час...
Тут добрих слів про вірш вже сказано багато, мені лишилось лиш свої ще додати. Одне зауваження пані Валентино: таких дітей у цей світ приносять не бусли, а яголи і не випадково! Наснаги Вам!
любий пане Олесю, на такий коментар Ваш, а тим паче зауваження -- ось я вже добу думаю, як би передати Вам вдячність серця мого... мудрі "зауваження" Ваші -- одразу крила розгортають за печально "согбенною" спиною людською... здається мені, що й Вас у цей світ не бусол загубив...
дякую, пані Наталю... і за візит, і за оціночку гарну... старатимусь і в подальшому Вас не розчарувати...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
