Колишній жаль спахне ще
вряди-годи,
Як спротив догораючої свічки.
Листки
повільно падають на воду,
І їх відносить течіЄю річка.
Невже це так навіки однозначно:
Від пишного цвітіння і до тліну?
…Тебе ніколи більше не побачу.
Тебе ніколи більше не зустріну.
І, мов крило між хвиль, майне
прозоро
Колишня світла усмішка твоя…
У небо дивляться з дна річки вічні зорі –
над зорями невладна течія.
|