Біла білизна
б‘є крильми,
як половина
ключа журавлиного…
Здається білизні,
що ось – блакить!
і вже вона вільною
в небі летить.

Така випрана, чиста,
пахуча така!
Забула зовсім,
що прищепнута
до цупкого шнурка.

Бешкетливий вітер
розгойдує віти
старого горіха –
заради втіхи,
заради сміху
нашіптує простирадлам,
що вони – птахи:
може лебеді, чи журавлі…
Набирає повітря
повні міхи
і дме щосили –
а довірливі
простирадла мої
здіймають краї,
як білі могутні крила.

Наївні.
Та яка в цій наївності
беззастережна
пристрасть і сила!

І лине, лине,
не рушаючи з місця,
пришнурована до стовпів,
лляна і бязева
половина
ключа журавлиного –
відчайдушно і радісно
б‘є крильми.
Як ми.
Бо що той шнурок:
для нас, бязевих,
шнурок –
не порок…

А збоку виходить
сумна картина:
ніби це й справді
зграя пташина,
якихось
не по земному великих
лебедів чи журавлів.
Може, ангелів?..

І, ніби, на раз –
зупинився час
саме в цю мить.
Стала вічністю,
знерухоміла,
випадкова хвилина.
І загрузла в безчассі
видима половина
решти
зниклого в потойбіччі
ключа журавлиного:
хоч і б‘є
з усіх сил крильми,
та на місці летить.

О, Боже!
Ні здійнятися в небеса,
ні попадати на траву
біла зграя
не може.

Розміщено на сторінці: Савелюк Валентина

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1818 чол.

у Вас # закладок

Автору за твір:

Ключові (?): міхи, журавлі, лебеді, простирадла, горіх, вітер, Ангели

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар

Всього коментарів: 10
Порядок виводу коментарів: 1Спам 1 Roksa • 08:30, 10.03.2012 [Лінк на твір] Ви дуже спстережлива,п.Валентино! Такі прості, буденні речі, силою слова перетворютете на казку! Натхнення Вам! 0Спам 2 LedyDelfin • 10:20, 10.03.2012 [Лінк на твір] усе в світі -- живе і мисляче... все відчуває... але все робить це по своєму... ми світ антропоморфуємо, риса у нас, українців, національна така -- підносити все доокружне до людського рівня почуттів дякую, люба Roksa за відгук Ваш цікавий і приємний. і за побажання. Навзаєм! 1Спам 3 Валькірія • 12:53, 10.03.2012 [Лінк на твір] Навіть простирадла намагаються злетіти в небо, подібно птахам... а люди так часто зрікаються власних крил... У Вас, пані Валентино, оживають навіть простирадла, Ваше слово й справді наділено якоюсь магічною силою! 0Спам 4 LedyDelfin • 13:26, 10.03.2012 [Лінк на твір] то світ Божий -- красивий, живий і чудесний... я тільки споглядаю красоту і велич, мудрість Творінь Його... дякую, пані Наталю... і за слова Ваші, і за переміни до вищого 0Спам 5 Валькірія • 14:02, 10.03.2012 [Лінк на твір] Хто, як не Ви, заслуговуєте на такі переміни... 0Спам 6 LedyDelfin • 14:46, 10.03.2012 [Лінк на твір] Вам, пані Наталю, -- вірю. Дякую і повторне, і постокротне... 1Спам 7 мартин • 22:42, 10.03.2012 [Лінк на твір] 0Спам 8 LedyDelfin • 22:52, 10.03.2012 [Лінк на твір] дякую, любий пане Мартине! радію Вам щиро... таких промовистих квітів насипали Ви мені... красивих таких... червонясто-вогняних... це вже, мабуть, точно до весни! 1Спам 9 Did • 10:49, 11.03.2012 [Лінк на твір] Дуже образний вірш, вдало викладений барвистою української мовою... 1Спам 10 oduvan4ik • 00:43, 12.03.2012 [Лінк на твір] А збоку виходить сумна картина: ніби це й справді зграя пташина, якихось не по земному великих лебедів чи журавлів. Може, ангелів?..-ось така дивовижна краса прихована у здавалося б звичних буденних речах...Та не кожен здатен помічати її та ще й так майстерно і витончено описувати,як це робите Ви,Валю...

Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі