Не лякаймося сказати Хто в нас дідо, мама, тато... Не лякаймося сказати, КИМ МИ НИНІ. Той, хто корені затратить, Чужинцем буде вмирати В чужині, а також в рідній Україні...
Знов і знов заходжу пам’яттю в минулі роки, в роки дитячі, коли треба було вростати в дійсність, яка породжувала нові і нові запитання. В роки, коли жили батьки, коли в хаті була вся наша родина – бабуся, мама, тато, брат і сестри... А особливо зупиняюся в тих гірких для мене хвилинах, коли у вічність в молодому віці відійшла від нас мама.
Карпати, й Улюч над Сяном. Завжди так любо там вертаю, Якщо не дійсністю, хоч сном Радо ходжу рідним селом, Про яке пишу і співаю. Мій рідний Улюч над Сяном. 06.12.2016р.
Карпати, й Улюч над Сяном. Завжди так любо там вертаю, Якщо не дійсністю, хоч сном Радо ходжу рідним селом, Про яке пишу і співаю. Мій рідний Улюч над Сяном. 06.12.2016р.
Я ріс і з кожним роком більше і більше цікавився історією нашого народу і нашої Батьківщини – України. Вже почав читати історичні книжки. Що правда, в більшості вони були писані польською мовою і польською комуністичною думкою, все таки коли я побачив з великої букви написане слово Україна, через моє тіло починав переходити мороз. Я ставав гордим, що я українець, що я син великої держави.
Знов і знов заходжу пам’яттю в минулі роки, в роки дитячі, коли треба було вростати в дійсність, яка породжувала нові і нові запитання. В роки, коли жили батьки, коли в хаті була вся наша родина – бабуся, мама, тато, брат і сестри...
