Це прощання прощанням не називалося, Як і літера „р” на вустах трирічних. Дзеркалам недовірливим ти сповідалася, У тональний крем заховавши обличчя.
Ти для нього вдягнула веселі кулончики. Твої очі розгойдані, мов колиски. Перейшла з ним обіймів мости позолочені, На губах залишила червону риску.
Дні під вікнами шастали, наче карлики, Він пішов і вдихнув не повітря, а вічність. Бог тасує, кладе на столі календарики - Замість свят проступає його обличчя.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
0