*****
Я надто сильна, аби Вам коритись, І надто горда, щоб звернути в бік! На цім шляху не сила зупинитись Повік! Повік! Повік! Повік! Повік! Нехай плюють у спину лиходії, Хай заздрять - і на мить не зупинюсь! Мої літа до смерті молодії... Бог поміч, я і долі не скорюсь! З ламають крила, я злечу душею. Я надто вперта, щоб прийняти крах! Я маю зброю і воюю нею! Вам, вороги, вона не по зубах!
Додав: Ambiciyna (23.10.2018)
| Автор: © NoraNicka
Розміщено на сторінці : Абакумова Світлана
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1644 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА