Чужа... Забута і залишена,
Мов непотрібна річ у скрині на горищі.
Покрита сном і тишею,
І спокоєм нестерпним і зловіщим.
Чужа... Далека і покарана
Байдужістю німих, сліпих, прозорих літер.
Мов сірістю забарвлена...
А поруч тихо чути, як співає вітер.
Але не в радість зовсім,
Бо вітер теж різкий, холодний і колючий.
А особливо в осінь,
Коли періщить дощ. І самота болюча.
Чужа...чужа... Яке жахливе слово!!!
Мов постріл у невинну жертву.
Але дарма, якщо і випадково, -
Запізно... Бо душа вже мертва...
| 
та
у Вас 
0
