Ви мене пробачте за неспокій
У ранковій, передсвітній тиші,
За наївність, за любов глибоку,
За відверті, почуттєві вірші…
За чекання Ви мене пробачте, За неволю, певно, не солодку, що сміюсь раптово, потім плачу,
І за час, що й так в житті короткий.
За образи, ревнощі, тривоги,
За вразливість, мрії і дитячість,
І за те, що поруч вже так довго,
Ви також, прошу, мене пробачте…
|