Ти не дивуйся, що вночі літаю,
Як бачиш образ мій на тлі нічних зірок.
Ти не ревнуй мене до місячного раю,
До дій розпусних і низьких думок. У ніч таку я мов від себе вільна
Єство гріховне лине від вікна
Кудись увись: то стрімко, то повільно,
І я одна у Всесвіті, одна! Тікає кіт, ховається собака,
Ти дивишся, лякаєшся очей,
А я сміюсь, читаю дивні знаки
І знову йду у темряву ночей. Тріпоче вітер довгі мідні коси,
А я сміюсь. Скажений маю сміх.
Не холодно мені, хоча вже пізня осінь.
Я знов грішу. Пекельний маю гріх. А вранці повертаюся додому.
Мовчиш ти, мов нічого не було.
Лиш притискаєш міцно, як в судомах.
По тілу розливається тепло. Сьогодні я літала десь у Відні
І стукала у вікна королю.
Ти здогадався, милий, що я – відьма,
Але тебе всім серцем я люблю!
| 
у Вас 
0
!Пропоную Вам почитати мій "Монолог не такої,як усі".Думаю,Вам сподобається."5".
