| Моя душа стояла під вікном І обережно стукалася в шибку...
 Її не чули... Тільки листя з крон
 Щось шепотіло, падаючи стрімко...
  Моя душа стояла під дощем, Що змінювався снігом, вітром, градом...
 І стукала, і стукатиме ще...
 А може, впустять? Може, будуть раді?
  А може, через сотні довгих днів, Уранці збуджені невтомними шпаками,
 Зупинять якось погляд на вікні,
 А там - душа, обернена у камінь...
 |