Моя душа стояла під вікном І обережно стукалася в шибку... Її не чули... Тільки листя з крон Щось шепотіло, падаючи стрімко... Моя душа стояла під дощем, Що змінювався снігом, вітром, градом... І стукала, і стукатиме ще... А може, впустять? Може, будуть раді? А може, через сотні довгих днів, Уранці збуджені невтомними шпаками, Зупинять якось погляд на вікні, А там - душа, обернена у камінь...
|