27 липня. 2006 рік

Шість тисяч п’ятдесят

четвертий раз

заглядаю до себе в душу.

Завтра буде ювілей...і знову

зі змінами.

Зміни щодня, уже вкотре.

Із першої хвилини життя.

– Навіщо? – питаю себе.

Так треба, – собі ж відповідаю.

А що потім? – Можливо, деградація, а може,

досконалість.

Не розумію. – Так зупинись.

Не можу. Я цим живу, а інакше загину.

Так навіщо ж ти звертаєшся до себе з цим

запитанням уже шість тисяч п’ятдесят

четвертий раз?

Сумніви. – А без них? – Не буде вдосконалення.

І знову це замкнене коло.

Аксіома. Стала формула життя.

Кажуть, беззмістовна. Але вічна.