Сама… сама… сама… Іду у ніч із хати… Під березневим небом топчу брудні сніги… І вулиця пуста… Що й нікого спитати, З яких життів минулих спокутую гріхи?
Блукаю по стежках холодним темним містом, Непрохана сльоза скотилася з-під вій… І дивиться згори блідий самотній місяць… І сумно на душі, хоч вовком чорним вий…
Замерзли ліхтарі в цей березень зимовий… Так тихо… І мороз торкається чола… Одна… одна… одна… ніхто не мовить слова… Та я ж сама себе від світу відрекла…
Гарний вірш, хоч трошки сумний, але відвертий, і добре змальовує стан душі ЛГ. Дуже цікавий вислів "березень зимовий…" Весни, тепла і радості, і вам, і вашому ЛГ.
Сум і радість, теплата і холод, всі барви світу, це і є безкінечна спокуса для великої творчості. а ваші вірші завжди написані класно і немає різниці на яку тему, головне що вони написані прекрасно із душею.
Катруся - супер! Єдине прошу - не будь одною, самотньою, - краще будь єдиною і, тільки іноді, дуже рідко, мрій усамітнитись, щоб щось гарне написати, намалювати, наваляти, наверстати... ну... ти зрозуміла... А вірші твої міняються, дорослішають разом з тобою!
Знайомі ваші рядки, до бою знайомі, але ви самі себе від світу відрекли а в мене... в мене трохи інша причина. Вирує повз життя Торкається краями І знову те виття Пронизує безтями ..........................
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
