Гарно, пісенно. Сподобалось. Але б з останніми двома рядками у кожній строфі я б ще попрацював. Для останніх слів у куплеті треба не скорочувати розмір, а навпаки збільшувати а надавати йому більшої "напевності" Про те це лише моя особиста думка.
Може мені це і не вдалося, але я намагався додати до змісту деяку частку іронії. І гиперболізація в ньому присутня. Так рел'єфніше можна вісвітлити усі негаразди нашого земного життя. А їх і дійсно чимало. І примусу аж за край, починаючи з дитсадка, школи, службі у армії, нелюбої одноманітної праці, і жалюгідним виживанням на крихітну пенсію. І таке інше і таке інше. Але ви праві - у нас є зона відпочинку від усього цього - це, по-перше, сни, а по-друге, творчість, яка підвласна тількі особі і нікому іншому.
Пані Наталю! Нчого образливого на вашу адресу я не писав. Хіба міг на щось не на те натиснути випадково. Як що так. прошу вибачення. З повагою, Юрій Іванов
Теплий проникливий вірш. Але він мені про сумне нагодав. Нещодавно жінки зібрали понад сімдесят підписів, щоб спилили тополю, якій майже сорок років. І її спилили, а тепер у вікні замість прохолоди розпечена задуха і біль від непоправимої втрати. Ой, люди!₴ Не відають, що творять.
Перекладати самого Шекспіра, для цього потрібна неабияка сміливысть і в той же часть майстерність версифікатора. Прошу вас переглянути третю строфу. В ній парні рядки мають зайвий слог. Ніби то і нічого, але для сонета із його строгістю форм все ж таки небажано. Успіхів Вам і сміливості - сподіваюсь із нею ще не одна вершина підкориться.
Все у Вас, пані Наталю, надзвичайно образно і строкате, мов у райдузі, що із всім звичного білого світла, створює справєнє диво, яким милуєшся, та ніян не намилуєшся.