Доживають поети в підкаблуччі дружин, П’ють уранці кефір, чимчикують в контору. Тільки зрідка, буває, гірчать, як полин, Присмак рим, слина слів та надій мертве море. А із пам’яті знов проростає життя, Переповнене спрагою віршотворіння. Де поділося все? Щезло без вороття, Наче в ґрунті сухому пропало насіння. Вранці раптом нікчемний зродився рядок, Черв’яком переповз в рафіновану прозу. Так у вазі конають бруньки верболозу. Так буденність плекає одномірність думок.
Хотів вам написати, що співчуваю. Але нагадався дійсно, що знаю багатьох, котрим непогано "під каблуком". Навіть добре, бо творчі натури часто вразливі, непрактичні. А жінки їх відіграють керівну і спрямовуючу роль, як партія. І, знаєте, є якась гармонія... і натхнення. ))
Це лише фіксація моменту. Момент і все вже інакше. Можливо, для більшості з нас зовні так і виглядає. Виглядає. Не є.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Так якщо я бачу такі коментарі, то одразу видаляю їх. Відповідно на окремих сторінках цих коментарів не буде. Також користувачі блокуються, якщо вони надсилали подібне...
virchi: Та це було радше риторичне запитання 🙂 Бо інколи переклад звучить так, ніби його ще тільки шукають. У будь-якому разі дякую за працю й вправляння, без іронії.
у Вас 
0
