Десь квапиться стежинонька У лузі поміж трав, А ти мені, мій голубе, Чекати наказав. - Чекай, моя голубонько, На мене у саду. У час весною вквітчаний До тебе я прийду… - І я тобі повірила, Як в істину святу, Тепер стою зневірена, Самотня у саду… Давно всі поженилися У кожного сім’я, А я, слізьми вмиваючись, Осталася одна. Навіщо ж мені сонечко І цей весняний день? Без тебе, милий голубе, Не чую я пісень… Без тебе, ясний місяцю, Навколо лиш пітьма, Без ласки й мови ніжної Життя мені нема… Я все на світі винесу, Плітки всі розмету, За тебе довгожданого Усе переживу. Ти тільки повертайся вже Стежиною у сад, І в нас, мій сивий голубе, Усе піде на лад…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас 
0
