виходить прямо анекдот: нема оригінали - ось вам оригінал; "думаю" - ви маєте право на вашу думку; я думаю, що переклад з української на іншу- теж добре: цей переклад відноситься до української культури, навіть, якщо хтось мови ішої й нерозуміє
можете заспокоїтися: я пам'ятаю, що друкуюся на українському сайті. переклад українського твори на іншу мову- це здобуток і української і іноземної літератур. думаю, що на сайті переклад побачить більше людей, ніж на форумі.
у світі тому, скаже хтось: "привіт!", а хтось бездумно промине- "вітай, та тільки- не мене!"- гріхи минуть, усе мине, і потечуть вже води нові, нові часи і нова кров... та до людей- любов. Іван Петришин
Ваша відповідь мене дивує: 1. я ніколи не вважав, що "відкрив Америку" (її відкрив італієць Крістофоро Коломбо [якщо по-правді]; 2. я ніколи не хотів, щоб люди однієї національности перестали розумітися [в Італії, розмовляють у себе на діалекті, а, в офіційних закладах /місцевих/ , або на діалекті або літературною мовою/ - Ви щось мені закидаєте, чого я не казав; 3. ніхто ніколи не говорив про засідання ВР на діалектах { до чого це?}; 4. душа формується на діалектному рівні, а не на шкількій граматиці; 5. "дарована" Богом мова, якщо її не використовують, забувається [ переходять на мову основного населення реґіону, де людина проживає: скільки тих - енків стали "рускімі"?!] ; 6. хто ті "старі, нові, розумні і не дуже" - патріоти? - патріот не має віку! ( з приводу походження слова "патріот"- "патріот"- це той, який стоїть за свою "ба'тьківщину", те, що йому батько/батьки залишили у спадок; це стосувалося тільки вільних людей, які мали землю та будинки; раби патріотами ніколи не були); 7. отож, друкувати на діалекті- можна? [згадайте Ваш коментар вище- "Але, дорогий пане, не забуваймо, що ми знаходимось на літературному сайті і повинні намагатися говорити чистою українською мовою, адже в школах нас вчили не діалекту" (цитата); 8. хто його буде читатти? - моя відповідь: "той, хто захоче". згадаймо про Свободу Слова, поезії Франка, Стефаника, Черемшини, Маковея... з повагою, знавець мов і діалектів, Іван Петришин
думаю, тепер, ви зрозуміли, пані, про що йдеться. так, майже у кожному селі розмовляють інакше, а, тим більше, на усьому ареалі Лемківщини, Бойківщини, Полісся. я знаю діалекти і маю працю з цього питання. щодо Вашого діалекту: 1. наскільки мені відомо, усі ненаголошені "е" вимовляються як "и"; 2. заміна "мня" на "мнє", як і "я" на "є" (пуруся- пурусє) відома добре; 3. зворотні форми дієслів на -"вім" чи "ям", чи "ім" /"їм" теж дуже поширені і подібні до польских форм, як "вся" чи "всі"/"фсі"; 4. ділекти- це основа і джерело багатства і неповторности літературної мови; 5. я з Вами не згоден, що на літературному сайті не можна писати на діалекті: а/ що по російськи можна, а на діалекті- ні?; б/ другий арґумент: у всіх країнах є зараз література на діалектах (Німеччина, Італія, Іспанія...)- вони не соромляться своєї рідної мови, мають підручники діалектів (я, до речі, написав один для анґло-, польсько- і італо-мовних); в/ питання не в тому, що нас у школі не навчали діалекту [могли б і навчати: було б більше справжніх патріотів; діалект своєї місцевості і є Рідною Мовою, шановна пані- не соромтеся Свого!]
думаю, тепер, ви зрозуміли, пані, про що йдеться. так, майже у кожному селі розмовляють інакше, а, тим більше, на усьому ареалі Лемківщини, Бойківщини, Полісся. я знаю діалекти і маю працю з цього питання. щодо Вашого діалекту: 1. наскільки мені відомо, усі ненаголошені "е" вимовляються як "и"; 2. заміна "мня" на "мнє", як і "я" на "є" (пуруся- пурусє) відома добре; 3. зворотні форми дієслів на -"вім" чи "ям", чи "ім" /"їм" теж дуже поширені і подібні до польских форм, як "вся" чи "всі"/"фсі"; 4. ділекти- це основа і джерело багатства і неповторности літературної мови; 5. я з Вами не згоден, що на літературному сайті не можна писати на діалекті: а/ що по російськи можна, а на діалекті- ні?; б/ другий арґумент: у всіх країнах є зараз література на діалектах (Німеччина, Італія, Іспанія...)- вони не соромляться своєї рідної мови, мають підручники діалектів (я, до речі, написав один для анґло-, польсько- і італо-мовних); в/ питання не в тому, що нас у школі не навчали діалекту [могли б і навчати: було б більше справжніх патріотів; діалект своєї місцевості і є Рідною Мовою, шановна пані- не соромтеся Свого!]
а, кожному болить так само, коли - війна, неправда чи несправедливість, блаженні ті, хто ще чекає дива від зачерствілості, а чи від злої крові, від заздрості чи від ненависті й любові... Іван Петришин
ну, от так: 1. це- не знущання; 2. це- мій діалект; 3. ви погано знаєте фольклор, бо це - не пісня, а вірш, якого написав я. ви у всіх бачите погане? у вас, що- комплекс такий?
перекладати будь-яку поезію- це псувати щось неповторне і довершене. "Тоско фіуме"- це ріка тосканська, але справа у тому, що "Тоско" вживається і з Тевере/Тібром (не з Євфратом). я з вами не сперечаюся. я переклав так, як зумів. чекатиму на ваш переклад і готуватиму вам малюнок у нагороду.
її сприймати просто- читати повільно і вдумливо, уявляючи сцену описаного. дякую за коментар. от, не знав, що в українській мові є "подарок". думав, що є тільки "подарунок" - це не китайська мова.
мене ваша нотатка дивує: є різниця знайомити англомовний світ із здобутками Української Поетики і перекладати українську поезію ворогам, які з вами - у війні. для чого і для кого? заради чого?
якщо ви знаєте іврит- це чудово. 1. певне, анґлійський перекладач теж знає його, але: а/ у нього переклад співучий, а, у вас розмір і чергування наголошених-ненаголошених складів змінюється- 1. _._._._; 2. _._._.._ і .т.д.; 2. які такі "речі" та мила мала знайти- невідомо, адже, її просто запитував хлопець- це незнання чи обмеженість мови? 3. "звір" - не хто, а "що?"; 4. у Вас- нaдлишок складів. 5. якщо подивитися анґлійський переклад, то там зовсім інші слова і образи: що Ви зробили- переукраїнили ориґінал? - ані хати, ані миші, ані димаря, ані кота у вашому перекладі нема? nicht so gut, Sie wissen.
1. кожен перекладає, як уміє- я чекатиму на Ваш переклад; 2. "виходячи"- не доказ- позаконтекстність, яка не присутня у вірші, не мусить бути перекладена; 3. на три- можливо; 4. у мене, думка інша- кінь має звою назву; якщо у Вас кінь зоветься "Вірний" , то у вас він буде вірний на усіх мовах [переклад власних назв - перекладаються імена королів, пап, святих, деяких історичних осіб! а, не- коней] 4. час Імперфетто може перекладатися українською різними способами, залежно від семантично-стилістичного оточення, оскільки, часу Імперфетто в українській немає- це може бути чи минулий чи теперішній, який ще називають драматичним - іншого навчати не буду...
The water flows into th’ blue sea, And never comes out, A kozak looks for his fate, But it can’t be found. The kozak went to the far lands, The blue sea is waving, The lad’s heart is patting, And, the thought is craving: “where d’ you go without a blessing? In whose care have you left The father and your elderly mom, And your young sweet lassie? In foreign lands, the folks are strange, Living with them’ s hard, There’ll be no one to share concerns, To talk heart-to-heart”. The lad’s sitting on th’ other side,- The blue sea goes high and low, He thought he would meet his fate, But he met a woe. And the cranes are flying right in perfect flocks home. The lad’s crying- the olden ways With thorns, are overgrown. Translation from Ukrainian into English by Ivan Petryshyn
а, чому це зима "капризує"? по- українськи- "вередує"! "капрізнічаєте" ви так па-русскі.
дуже гарний віршик "для малят", такий собі "українсько-читанково-класичний"
МАРУ́ДИТИ, джу, диш, недок., розм. 1. неперех. Робити щось довго, поволі, зволікаючи. [Молодший римлянин:] Яка нудота! Скоріше б вирок той! Чого марудять? (Леся Українка, II, 1951, 513). 2. перех. Те саме, що мучити; томити. Видно, що його то ганяло: або ж горілка марудила, або розмова про давнє не давала спокою (Панас Мирний, III, 1954, 270); — Коли б не моя баба, не марудив би я збори своїми балачками (Михайло Стельмах, II, 1962, 23). 3. неперех. Те саме, що вередувати; капризувати. — Знаєте, гірш усього на світі я не люблю, коли молодий, здоровий, гарний чоловік отак нудить та марудить (Іван Франко, III, 1950, 428).