мислі мулудого хлопця
ду'би, ду'би, мій стулітний,
чо' ш ти такий ниприві'тний?
чо'-с схилив ти свуї' г і'ля?
чи висна' тубі ними'ла?
со'сни муї', со'сни,
со'сни і смире'ки,
якби-м був я яструбо'ньком,
літав бим далеко.
стрімкі'ї яли'ці
і кле'ни рузло'гі,
мушу вас я ви'рубати-
ни ма'ю підло'ги.
ві'льхи і уси'ки,
бире'зи туне'нькі,
пив був від вас сок срібля'стий,
як бу'вім маленьким.
явури' зилен"і
і плакучі ве'рби,
мушу шоде'нь ґарува'ти,
на'віть, шу би вме'рти.
ма'ю руба'ти-куси'ти,
с'іяти і жати,
шуби, зимо'м, бу'ло збі'жя,
хоть, я- нибага'тий.
дудо'м мушу вулучи'ти
кльо'цка аш дy хати,
шуби-м зруби'в
с того древа
хоть би удну' ла'ту.
липи, муї', липи,
шу цьвіту'т так рясно-
лем-бим чурни'ць ни ступта'в,
бу буду нищасним.
жито, мо'є жито,
увес, рітка' гречка,
а'би бу'ло нам шо ї'сти,
вас русти'в змале'чка.
на красу' ся дивити,
ни маю я часу,
бу му'шу ше пасти
ту куро'ву кра'су.
і, ше- і тили'цю,
шуби' русла' до'бри,
шуби, потим, мулука'
давала нам до'бри.
а, ф сьвяту' ниді'лю,
пі'ду я ду це'ркви,
бу мулити'ся я му'шу,
шуб ду'хом ни вме'рти.
ни кляні'тня, файни лю'ди:
ніц ни ро'блю зло'го,
бу, як ви, я то'жи ві'ру
в Ма'тінку і в Бога.
я вас до'бри памнята'ю,
ні'ґди ни забу'ду,
хоть ви мине' ни люби'ли,
ни йшо'вім ду суду.
бу ни хо'чу, добрі люди,
ніц з ваших має'тків,
і, ні'ґди, ни руби'вім
ніяких вам зби'тків.
ви казали, шу ви- лі'пші,
ну, ту, най так бу'ди!
від вас я ни вітказа'фся,
зл"і чи добрі люди.
Йван Петришин
|